Розділ 2: Перші відлуння істини

  Плач дівчинки стих, але її тремтіння не зникало. Елана м'яко пригорнула її до себе, намагаючись передати тепло і спокій Лісу. Ім'я дитини було Ейра, і її маленьке тіло, здавалося, було таким крихким у порівнянні з віковічною силою ельфійки. Ліанна, обережно, торкнулася її щоки гілочкою з м'яким листям, і дівчинка здригнулася, але не відсахнулася.

 "Ми захистимо тебе, Ейро," – промовила Елана, і її голос пролунав як обіцянка. "Розкажи нам усе, що пам'ятаєш. Які тіні? Куди вони забрали твоїх батьків?"

 Ейра втупилася в землю, її дитячі спогади були затьмарені жахом. "Вони були... великі і чорні, як ніч без зірок," – її голос був ледь чутним. "У них не було облич, лише очі... червоні, як вугілля. Вони не говорили. Просто... схопили татуся й маму... і потягли їх туди..." – вона вказала в бік темної, густішої частини лісу, де сонячні промені ледь пробивалися. "А потім... я сховалася. І побачила..."

1759546931 (1).png 1.33 MB

 Ейра замовкла, знову тремтячи. "Що ти бачила, дитя?" – обережно запитала Ліанна, її гілочки ніжно погладжували волосся дівчинки.

 "Блиск... і спів," – повторила Ейра. "Дуже яскравий, як сонце, але не сліпучий. І спів... він був немов дзвіночки, але дуже сильний. Він ішов звідти, де були тіні. І коли він почався, тіні... вони ніби розсіялися. Не повністю, але... вони стали менш страшними. Тоді я бігла сюди."

 Елана відчула, як її серце забилося швидше. Це було щось нове, несподіване. Якщо темрява розсіювалася від цього "блиску і співу", значить, це був не просто випадковий феномен. Це був прояв сили, що протистої злу. Але якої? Ельфам було відомо багато про магію світла, але "блиск і спів", що так впливав на тіні, здавалося чимось іншим, давнішим, можливо, навіть невідомим їм.

 "Ліанно, що ти думаєш?" – запитала Елана, її погляд ковзнув по лісу.

 Дріада нахилилася, немов вслухаючись у землю. "Ліс шепоче. Він відчував цю іншу силу, так. Вона не належить Ельдарам. Вона давня, як перші камені, і чиста, як джерельна вода. Це може бути... Пісня Каменю або Серце Зорі... легенди, що ми вважали казками."

1759548493.png 1.35 MB

 "Пісня Каменю? Серце Зорі?" – Елана ніколи не чула про таке у своїх вченнях. Їхні знання зосереджувалися на магії Лісу та Ельдарів.

 "Легенди розповідають про істот, народжених з первісної магії, що не підкоряються жодній з відомих рас," – пояснила Ліанна. "Вони з'являються лише тоді, коли світ на порозі найбільшої небезпеки, і їхній голос... їхній спів... є їхньою найпотужнішою зброєю."

 Елана дивилася на Ейру, яка вже заснула, стомлена страхом та виснаженням. Ця маленька людська дитина, "слабка" за їхніми мірками, стала свідком чогось надзвичайно важливого. Вона була не просто жертвою, що потребувала порятунку; вона була ключем до розуміння нової загрози та невідомої надії.

1762110161.png 1.31 MB

 "Ми не можемо залишатися тут," – вирішила Елана. "Зло вже дісталося до людських поселень. Треба попередити старійшин. І знайти те джерело блиску і співу."

 Дріада погодилася, її обличчя було серйозним. "Я проведу тебе найшвидшим шляхом до Камінного Дуба. Він найближчий до Ради. Але дорога небезпечна. Тіні можуть чатувати."

 Елана обережно підняла Ейру на руки. Дівчинка була легенькою, мов пушинка. Її ніжний подих зігрівав шкіру ельфійки. "Я готова," – промовила Елана, її голос став твердішим, сповненим нової рішучості. "Ми йдемо."

 Ліанна, розчинившись у корі дерева, знову з'явилася вже біля краю галявини, вказуючи шлях. Вона знала Ліс краще за будь-кого, її тіло було його частиною, а її очі бачили невидимі стежки.

 Вони рушили. Ліс навколо них, здавалося, ожив, шепочучи стародавні історії та застерігаючи про небезпеку. Кожна  тінь, кожен звук вітру міг бути пасткою. Елана відчувала, як магія її цілительства пульсувала в руках, готова відбити будь-яку загрозу. Але крім цього, вона відчувала в собі щось нове – поклик, що йшов не від її старійшин, а від самої землі, від стражденної Елдарії. Поклик до боротьби не лише за ельфів, а й за кожного, хто не мав сили захистити себе.

1762110384.png 1.34 MB

 Їхній шлях лежав крізь серце Віковічних Лісів, до місця, де давня мудрість мала зустрітися із новою загрозою. Із собою вони несли не лише надію, але й маленьку дівчинку, чиї сльози і розповідь могли змінити долю всього світу.