Розділ 7: Загублені Стежки та нові загрози

   Калеб, навіть поранений, повів своїх вцілілих кентаврів за невелику скелясту гряду. Це було єдине природне укриття на відкритих, пожухлих Лугах. Тіні не посміли переслідувати їх миттєво, застигши на краю пагорба, немов вичікуючи. Їхні безликі силуети мерехтіли на фоні сірого неба, від них віяло непереборним холодом.

 "Вони відступають лише на короткий час," – прохрипів Калеб, притискаючи руку до рани на боці. "Вони не люблять відкритих просторів, але й не залишать нас у спокої."

 Елана підбігла до нього. "Я цілителька. Дозволь мені подивитися на твою рану."

 Калеб вагався, але біль був сильнішим за гордість. Він відвів руку. Елана побачила глибоку, обпалену рану, що пульсувала темним, майже чорним світлом. З неї сочилася густа, чорна рідина, яка дивно диміла на повітрі.

1762196083.png 1.21 MB

 "Це не звичайна рана," – прошепотіла Елана, її обличчя спохмурніло. "Магія тіней." Вона дістала з мішечка особливі трави – світляну росу та листя сонця – і почала обережно прикладати їх до рани. Коли трави торкнулися обпаленої плоті, вони зашипіли, і з рани піднявся стовп чорного диму, але темний пульсуючий блиск почав згасати. "Це трохи допоможе. Але повністю очистити її буде важко. Зло глибоко проникає."

 Поки Елана працювала, Ліанна обійшла кентарів, оглядаючи їхні рани. Більшість були порізами від кігтів тіней або синцями від їхніх ударів. Вона також намагалася відновити сили Лісу навколо, але тут, на випалених Лугах, її магія була слабкою.

 Калеб, дивлячись на Елану, запитав: "Хто ви? Чому ви тут, на цих проклятих землях?" Його голос був грубим, але в ньому відчувалася втома.

 "Моє ім'я Елана, я цілителька з Кришталевого Гаю," – відповіла вона, не відриваючись від рани. "А це Ліанна, дріада. Ми прийшли, щоб знайти джерело зла. І щоб знайти тебе, Калебе. Елрон, наш старійшина, говорив про твій лук та стріли, що сковують тіні."

 Калеб кивнув. "Елрон... він пам'ятає. Я не думав, що ельфи пам'ятають нас, забутих кентаврів." У його голосі прозвучала гіркота. "Мої стріли... вони лише затримують цих тварюк. Їх надто багато, а нас... нас було багато. Тепер мало." Його погляд зупинився на кількох загиблих побратимах, що лежали неподалік.

 "Ми знаємо," – сказала Ліанна. "Ми бачили, як Ліс хворіє. Бачили, як гинуть люди. Тіні не знають розрізнення. Тому ми повинні знайти те, що може їх зупинити назавжди – Співаків Світла."

 Очі Калеба розширилися. "Співаки Світла? Це ж лише казки, легенди, що їх розповідають дітям."

 "Ейра, маленька людська дівчинка, яку ми врятували, бачила їх. Їхній спів відігнав тіні," – пояснила Елана. "Рада вірить, що це наш єдиний шанс."

 Калеб, хоч і був виснажений, підвівся. "Я не вірю у казки. Але я бачив, як тіні поглинають світ. Я бачив, як гинуть мої. Якщо є найменша надія, я піду з вами. Мої стріли можуть затримувати їх, а моя швидкість… може бути корисною."

 Він окинув поглядом своїх вцілілих кентаврів. "Залишайтеся тут, біля гряди. Ви надто поранені, щоб йти далі. Я йду з ними." Кентаври, хоч і з важким серцем, кивнули. Їхня довіра до Калеба була беззаперечною.

 "Нам треба рухатися. Тіні не будуть довго чекати," – сказав Калеб. "Я знаю давні стежки, що пролягають крізь ці землі. Вони не такі явні, як ельфійські, але швидкі."

 Елана кивнула. Їхня група тепер складалася з трьох дуже різних, але рішучих істот: цілительки-ельфійки, дріади та кентавра-воїна. Вони вирушили. Калеб, незважаючи на біль від рани, демонстрував вражаючу швидкість і знання місцевості, обираючи приховані ущелини та звивисті стежки, що були невидимі на перший погляд.

 Вони йшли годинами, постійно відчуваючи присутність тіней. Іноді вони чули їхнє низьке гарчання поблизу, іноді бачили, як їхні безликі силуети мерехтять на далекому горизонті.

1762198117.png 1.15 MB

 Калеб постійно озирався, тримаючи лук напоготові. Елана відчувала, як її емпатія розтягується, намагаючись осягнути весь біль цього оскверненого світу, і це виснажувало її. Але поруч були Ліанна та Калеб. І надія, що жевріла в оберезі Елрона.

 Вони йшли у серце загрози, не знаючи,  що чекає на них за наступним пагорбом, але знаючи, що повернення назад немає.