Вступ

 Світ Елдарії дихав вічністю. Його серце билося у кришталевих жилах Віковічних Лісів, де крони дерев сягали самого неба, а коріння спліталося з давніми пророцтвами. 

Add a caption...

 Це був дім Ельдарів – Світлих Ельфів, чиї пісні спліталися з шумом вітру, а магія текла у кожній краплі роси. Поруч, у гармонії, жили Міфічні Істоти: грифони, чий крик розтинав хмари; дріади, що шепотіли таємниці дерев; мудрі єдинороги, чиї сльози зцілювали рани. Вони були вартовими, охоронцями балансу, союзниками світла.

 Тисячі років Елдарія процвітала. Люди-селяни, гноми-рудокопи та дрібні лісові створіння жили під захистом цих стародавніх рас, звертаючись до них за порадою та допомогою. Міфи про Великих Захисників були не просто казками, а живою частиною їхнього повсякдення.

 Але вічність – це не гарантія спокою. Глибоко під землею, у забутих тінях, щось давнє і голодне почало прокидатися. Зло, що колись було вигнане, не зникло, а лише чекало свого часу. Воно плело павутину темряви, повільно, невідворотно, затягуючи у свою безодню світло, надію, а згодом і життя. Перші тривожні дзвіночки були ледь чутними: висихали джерела, хворіли дерева, зникали мандрівники. Згодом шепіт став криком, а темрява почала кидати свої тіні на найсвітліші куточки Елдарії.

 Саме тоді, коли давні легенди знову почали оживати у кошмарах, коли мудрі стали нерішучими, а сильні – розгубленими, з'явилися ті, хто мав почути відлуння світла. Ті, чия доля була змінити хід історії. Ті, хто мав знову стати захисниками – не лише своїх земель, а й кожної кволої і беззахисної душі, що потрапила у пастку наростаючого мороку.