Розділ 1: Шепіт Кришталевих дерев

  Елана знала кожен лист, кожен камінь у Кришталевому Гаю. Її босі ноги безшумно ступали по м'якому, встеленому мохом ґрунту, обминаючи блискучі коріння віковічних кришталевих дерев. Кожне з цих дерев було живим свідком тисячоліть, його гілки світилися м'яким, пульсуючим світлом, що проганяло тіні навіть у найглибшу ніч. Це світло було не просто природним явищем; це була сутність магії Ельдарів, джерело їхньої сили та цілительства.

1762108951.png 2.26 MB

 Сьогодні світло було тьмяним. І Елана відчувала це кожною фіброю своєї ельфійської душі. Її довге, кольору весняної трави волосся було зібране в косу, оздоблену дрібними білими квітами, що намагалися зберегти свою ніжність у цьому тривожному передчутті. Її сірі, як туман на світанку, очі уважно вдивлялися в стовбури, шукаючи ознаки того, що турбувало її останні тижні.

 Вона була цілителькою – однією з наймолодших у своєму поколінні, але вже визнаною за її незвичну емпатію до природи. Елана могла відчувати біль дерева, тривогу тварини, навіть подих трави, що зростала після дощу. І зараз Ліс стогнав. Не гучно, не з відчаєм, але з прихованою, наростаючою тугою.

 "Щось не так, Ліанно," – прошепотіла вона, звертаючись до тонкого, стрункого дерева з сріблястою корою. Його листя, зазвичай яскраво-смарагдове, деінде набувало нездорового, блідо-жовтого відтінку.

 З гілок Ліанни повільно виринула дріада – ефірна істота, що була частиною дерева. Її шкіра, мов кора, її волосся – як молоді пагони, а очі – як два глибоких, блискучих джерела.

1759544970.png 1.12 MB

"Ти відчуваєш це, Елано?" – голос дріади був м'яким, як шелест листя, але в ньому бриніла тривога. "Зло прокидається. Воно не йде з мечами, ні. Воно просочується, мов отрута в джерело. Я відчуваю, як його холодна рука торкається коріння."

 Елана підтвердно кивнула. Вона обережно доторкнулася до кори Ліанни. Крізь кінчики пальців вона відчула слабку, але постійну вібрацію – це було не тремтіння від вітру, а страх, що пронизував усю життєдайну систему дерева.

 Раптом, з-за віковічних стовбурів долинув тихий, ледь чутний плач. Елана і Ліанна обмінялися стурбованими поглядами. Це був звук, що не мав належати мирному лісу. Це був плач дитини.

 Не вагаючись, Елана кинулася до джерела звуку. Її ноги рухалися швидко, але безшумно, проносячи її крізь густі чагарники та високі папороті. Ліанна, мов тінь, ковзала поруч, її

форми то зливаючись з деревами, то знову з’являючись.

 Вони вибігли на невелику галявину. Посеред неї, на колінах, сиділа маленька людська дівчинка. Їй було не більше семи років. Її обірване плаття було брудним, а на руках виднілися подряпини. Вона плакала, затуляючи обличчя долонями. Поруч лежав зламаний візок, розкидані речі та пусті кошики. Жодних ознак дорослих.

1759546226.png 1.44 MB

Елана відчула гострий біль у грудях – не свій, а біль дитини, страх і розпач, що вихлюпувався з її маленького тіла. Вона підійшла ближче, обережно опустившись на коліна.

 "Дитя," – м'яко промовила Елана. Її голос був наче дзюрчання струмка. "Не бійся. Ми не причинимо тобі шкоди."

 Дівчинка здригнулася і підняла голову. Її очі, блакитні від сліз, широко розкрилися при вигляді ельфійки. Спершу в них був переляк, але потім він змінився на здивування і якусь дивну надію.

 "Мої... мої батьки... вони... їх забрали," – прошепотіла дитина, її голос тремтів. "Зникли... тіні... великі тіні..."

1762110958.png 1.42 MB

 Ліанна виступила вперед, її обличчя було сповнене глибокого співчуття. "Темні сили," – прошепотіла дріада Елані. "Вони вже дісталися до кордонів людських поселень. Вона бачила це."

 Елана відчула, як її серце стиснулося. Тіні. Це були перші чіткі докази того, що Ліс відчував. Зло вже не просто просочувалося; воно вже діяло, забираючи невинних.

 Дівчинка, здавалося, відчула їхню тривогу. Вона подивилася на Елану, а потім її погляд змістився до лісу за спиною ельфійки. "Там... там вони були," – вказала вона тремтячим пальцем. "Але я бачила... ще щось... блиск... і спів..."

 Елана подивилася в той бік. Вона нічого не бачила, окрім густих дерев. Але слова дівчинки зачепили щось у її свідомості. Блиск. Спів. Це не було схоже на дії темних сил. Це було щось інше, щось... можливо, схоже на їхніх союзників?

 Взявши маленьку руку дівчинки у свою, Елана відчула не лише її страх, але й крихітний промінець стійкості. Ця дитина бачила те, що інші не могли. Вона була вразливою, але в ній був потенціал. І саме її слова могли стати першою ниточкою в розплутуванні таємниці, що огортала Елдарію.

 Зло не чекатиме. І вони, Захисники Світла, більше не могли.