Розділ 3: Камінний Дуб і тривога Ради

   Шлях до Камінного Дуба був довшим, ніж сподівалася Елана. Хоч Ліанна й вела їх найкоротшими стежками, тіні, про які попереджала дріада, стали відчутнішими. Повітря здавалося важким, насиченим запахом вогкості та чогось гіркого, що витісняло звичні аромати трав та квітів. Елана тримала Ейру міцніше, захищаючи її від холоду, що проникав крізь листя, і від тих тривожних відчуттів, які вона вловлювала від Лісу.

 Кілька разів їм доводилося ховатися. То за густими кущами, коли повз промайнула рухлива тінь, що була занадто швидкою і незграбною, аби належати лісовій тварині. То за старим поваленим деревом, коли Елана відчувала пульсуючий холод, що розходився, мов хвилі, від невідомого джерела. Це не було звичайне зло; воно не було агресивним у відкриту, але його присутність виснажувала, висушувала життя.

 "Вони полюють," – прошепотіла Ліанна, її голос був ледь чутним. "Не бачу їх, але відчуваю їхній невидимий дотик на Лісі. Вони шукають... де слабкість."

 Зрештою, коли сонце вже почало схилятися до обрію, кидаючи довгі, химерні тіні, вони дісталися до Камінного Дуба. Це було справді величне дерево – найстаріше у Віковічних Лісах, його стовбур був настільки широким, що його не могли обійняти й десять ельфів. Його кора мала відтінок старого каменя, а гілки, що сягали неба, були вкриті блискучим, мов кришталь, листям, що ніколи не опадало. У його дуплі знаходилася Зала Ради Ельдарів.

1759549285.png 1.41 MB

 Елана відчула, як напруга спала з її плечей, коли вони перетнули невидиму межу, що захищала Камінний Дуб. Тут повітря було чистим, сповненим енергії та світла. Вона опустила Ейру, яка прокинулася від тихих розмов, і та здивовано озирнулася навколо.

 Біля входу до Зали Ради їх чекали. Це були двоє ельфійських вартових у зелених та срібних обладунках, з луками за спинами. Їхні обличчя, зазвичай спокійні, зараз виражали занепокоєння.

 "Елана, Ліанно," – привітав один із них, Армін. "Ми вас чекали. Ліс шепоче тривогу." Його погляд зупинився на Ейрі. "Що це за дитя?"

 "Вона – свідок," – відповіла Елана, втомлено, але рішуче. "Свідок того, що зло вже не просто шепоче. Воно діє. Воно забирає людей з їхніх домівок."

 Вартові обмінялися стурбованими поглядами. Досі зло проявлялося лише у вигляді заражених рослин або хворих тварин. Викрадення людей – це було новий, тривожний рівень.

 Вони провели Елану, Ліанну та Ейру крізь витіюваті, освітлені магічними кристалами ходи Камінного Дуба. Зала Ради була просторою печерою всередині стовбура, де світло кришталевих ниток спліталося з м'яким сяйвом вогнища посередині. 

1759549965.png 2.2 MB Навколо вогнища, на різьблених сидіннях з коренів дерева, сиділи Старійшини Ельдарів. Їхні обличчя були мудрими, позначеними роками життя, їхні очі світилися давнім знанням.

 Серед них сидів і Радник Елрон, наставник Елани, його обличчя було виразно стурбоване. Його погляд зупинився на Ейрі, потім перейшов до Елани, в якому читалося запитання.

 "Ми вітаємо тебе, Елано, і тебе, Ліанно," – пролунав голос Головного Старійшини, Елдіра. Його сиве волосся спадало на плечі, а очі сяяли, мов дві зорі. "Ліс говорив з нами. Він розповів про ваше повернення, і про... дитя."

 Елана підійшла до центру зали, тримаючи Ейру за руку. Дівчинка з цікавістю, змішаною зі страхом, озиралася на ельфів.

 "Мудрі Старійшини," – почала Елана, її голос був сповнений поваги, але й наполегливості. "Ми прийшли з тривожними новинами. Зло не просто отруює Ліс, воно вже сягнуло за його межі. Ця дитина, Ейра, бачила, як її батьків забрали тіні – темні, безликі істоти, що прийшли з глибин."

 Зала наповнилася тривожним шепотом. Подія такого масштабу була нечуваною протягом багатьох століть.

 "Опиши їх, Ейро," – м'яко попросив Елдір, його голос був спокійним і заспокійливим.

 Ейра, відчувши безпеку, підняла погляд на Старійшин. "Вони були... як дим, але тверді," – вона спробувала описати. "І червоні очі... Вони несли холод. Моїх тата й маму... вони просто забрали. І не залишили сліду."

 "І що ти бачила після цього, дитя?" – запитав Елрон, його голос був сповнений глибокої уваги. "Ти згадувала про блиск і спів?"

 Очі Ейри розширилися. "Так! Це було... як зірка, що впала з неба, але залишилася на землі. І співала. Дуже голосно, але не страшно. І ті тіні... вони злякалися! Вони зникли!"

 Ельфи обмінялися поглядами. "Пісня Каменю," – прошепотів один із Старійшин, його голос тремтів. "Чи, можливо, Серце Зорі... Старі легенди... Невже вони правдиві?"

 "Що це за легенди, Елроне?" – запитала Елана, її серце калатало від хвилювання.

 Радник Елрон заплющив очі, занурюючись у давні знання. "Легенди говорять про істот, що були народжені на світанку світу, з чистої магії самої Елдарії. Вони не ельфи, не дріади, не грифони. Їхня сутність – це пісня. Коли ця пісня лунає, вона є чистою магічною енергією, що здатна розсіювати темряву і відновлювати баланс. Вони називаються Еолійські Вартові, або Співаки Світла. Їх бачили лише кілька разів в історії, і завжди це було перед обличчям великої загрози."

1759551030.png 1.58 MB

 "Але чому ми нічого про них не знаємо?" – запитав один із молодших Старійшин.

 "Їхні шляхи – не наші шляхи," – відповів Елдір, його голос став глибоким. "Вони з'являються і зникають, коли потреба минає. Вони не належать до нашого світу, але захищають його."

 "Отже, цей блиск і спів, що розігнав тіні – це був один з них?" – Елана відчула потік надії.

 "Ймовірно," – сказав Елрон, його погляд був задумливим. "Але це також означає, що загроза набагато більша, ніж ми думали. Якщо навіть Співаки Світла з'явилися, значить, зло досягло критичної точки."

 "То що ми робитимемо?" – запитала Елана, дивлячись на Старійшин. "Ми не можемо дозволити, щоб такі, як Ейра, страждали. Ми не можемо дозволити темряві поглинути наш світ. Ми маємо діяти."

 Елдір підвівся, його обличчя було сповнене рішучості.

 "Ти маєш рацію, Елано. Ми занадто довго спостерігали. Ти підеш! Ти поведеш! Твоя емпатія до Лісу та твій зв'язок з його життям – це те, що потрібне зараз. Знайди джерело цього "блиску і співу". Знайди Еолійського Вартового. І дізнайся, що потрібно, щоб зупинити цю темряву."

 Погляд Елдіра перейшов на Ліанну. "Дріада, ти підеш з нею. Твоє знання Лісу буде її очима та вухами." Він подивився на Ейру, яка знову задрімала, притулившись до ноги Елани. "А дитя... вона має залишатися тут, у безпеці. Тут ми захистимо її."

 Елана кивнула, її серце сповнювалося рішучості. Вона відчувала страх, але й хвилювання від невідомого. Їй доведеться покинути рідний Кришталевий Гай, вирушити в невідомість, стикнутися зі злом, що загрожувало не лише ельфам, а й усім слабким.

 Але в її душі лунало відлуння слів Ейри: "Блиск... і спів..." Це була надія. І Елана знала, що вона мусить знайти це відлуння.