Розділ 2 "НЕВИДИМІ СТІНИ"

 Другий тиждень у новій школі виявився ще важчим за перший. Лія швидко зрозуміла, що в кожному класі існують свої невидимі правила, свої групи та свої межі, які новачкам перетинати не рекомендується.

 Під час великої перерви вона сиділа в кутку шкільного подвір'я з зошитом на колінах. Навколо неї кипіло життя: дівчатка з її класу обговорювали нові серіали, хлопці грали у футбол, а старшокласники збиралися біля входу, створюючи атмосферу недосяжної крутості. Лія спостерігала за всім цим як за виставою, в якій їй не було ролі.

1760732408.png 1.4 MB

 "Чому ти завжди сама?" - раптом почула вона голос.

Лія підняла голову. Перед нею стояла Настя - одна з найпопулярніших дівчаток класу. Її довге світле волосся було ідеально укладене, а на обличчі грала зацікавлена усмішка.

"Я... я просто малюю," - відповіла Лія, інстинктивно притискаючи зошит до грудей."Покажеш?" - Настя присіла поруч.

 Лія вагалася. З одного боку, їй хотілося поділитися своєю творчістю, з іншого - вона боялася осуду. Але щось в очах Насті здавалося щирим.

 Вона повільно відкрила зошит на останньому малюнку - це була дівчинка, що стояла за склом великого вікна, а за ним розгорталося яскраве світло, до якого вона не могла дістатися.

 Настя довго дивилася на малюнок, а потім сказала:

"Це... це дуже сумно. Але красиво."

Лія відчула, як щось теплішає в її грудях. Можливо, вона знайшла когось, хто зрозуміє її мову кольорів?

Але ілюзія розвіялася так же швидко, як і з'явилася. До них підійшла Віка - лідерка найкрутішої групи дівчаток. Її погляд швидко ковзнув по малюнку, а потім зупинився на Лії з виразом зневаги.

"Настя, що ти тут робиш? Ми тебе шукаємо," - сказала Віка, навіть не привітавшись із Лією.

"Я дивлюся на малюнки Лії. Вони справді цікаві," - відповіла Настя, але в її голосі вже з'явилася невпевненість.

Віка фиркнула:

"Малюнки? У нашому віці? Це для малечі. Ходімо краще обговоримо вечірку у Маші."

 Настя кинула на Лію вибачливий погляд і встала:

"Вибач, може потім поговоримо?"

 І вони пішли, залишивши Лію наодинці з її зошитом та гіркотою розчарування. Вона зрозуміла, що стіни, які відділяють її від інших, побудовані не лише з її боку. Інші теж будують їх - з непорозуміння, з бажання відповідати чужим очікуванням, зі страху бути іншими.

На уроці української літератури вчителька попросила учнів написати твір на тему "Мій найкращий друг". Лія довго дивилася на чистий аркуш. У неї не було найкращого друга. Не було навіть звичайного друга.

Замість твору вона почала малювати. Спочатку з'явилася дівчинка, оточена високими стінами. Потім ці стіни почали ставати прозорими, але не зникати. Люди за ними були видні, але недосяжні. А дівчинка тримала в руках пензель і малювала на цих прозорих стінах яскраві квіти.

"Лія, це має бути твір, а не малюнок," - зауважила вчителька, підійшовши до її парти.

"Але це і є мій твір," - тихо відповіла Лія. - "Просто написаний не словами."

Пані Марина - так звали вчительку - уважно подивилася на малюнок. На її обличчі промайнуло щось схоже на розуміння.

"Цікавий підхід," - сказала вона. - "Але наступного разу все-таки спробуй словами, добре?"

Лія кивнула, але знала, що слова не завжди можуть передати те, що відчуваєш. Інколи потрібні кольори, лінії, образи.

Після школи вона йшла додому повільно, розглядаючи світ навколо. Осінь розфарбовувала місто в золотисті та червоні тони, але Лія бачила в цьому більше, ніж просто зміну сезону. Вона бачила метафору - як природа не боїться змінюватися, не боїться бути яскравою перед зимовою сірістю.

1760618836.png 1.3 MB

Вдома мама запитала, як пройшов день.

"Нормально," - відповіла Лія, хоча це було далеко від правди.

"Знайшла нових друзів?" - продовжила мама з надією в голосі.

Лія подумала про Настю, про її вибачливий погляд, про те, як швидко вона піддалася тиску групи.

"Поки що ні. Але це нічого. У мене є мої малюнки."

 Мама обійняла її:

"Знаєш, дорога, інколи найкращі друзі з'являються тоді, коли ми найменше цього очікуємо. Головне - залишайся собою."

 Того вечора Лія сиділа біля вікна і малювала місячне світло, що падало на її стіл. Вона думала про невидимі стіни - ті, що будують інші, і ті, що будує вона сама. Можливо, щоб їх подолати, потрібно не ламати, а знайти в них двері? Або навчитися малювати на них так, щоб вони стали красивими, а не страшними?

На її малюнку місяць світив крізь вікно прямо на дівчинку, що сиділа за столом. А навколо неї, замість стін, розквітали нічні квіти - ті, що розкриваються лише в темряві, коли здається, що ти зовсім один.

1759414447.png 1.81 MB

Можливо, самотність теж може бути красивою, думала Лія. Можливо, вона не завжди означає порожнечу. Інколи вона означає простір для творчості, час для того, щоб краще пізнати себе.

 Але все ж таки, десь глибоко в серці, вона сподівалася, що скоро знайде когось, хто зрозуміє мову її кольорів і не побоїться зайти за ці невидимі стіни.