У вікні догорає прозоре тепло,
і вечір торкає підвіконня крило.
Далекі дороги м’які і малі,
та серце знаходить свій берег землі.
Нехай мої кроки не вчаться спішити,
бо втрачена мить не вертає іскру.
Я можу в собі цю мовчанку лишити,
і з неї вирощую ранню весну.
Коли над думками здіймається шум,
я чую у грудях прозорий прибій.
І світло приходить без зайвих слів —
мов тихий учитель, що знає свій дім.
Автор: caligenija