Межа хвилі — там, де срібло тріскається,
дe піна несе свій білий згусток у простір,
і голос прибою, немов думка давно забута,
шепоче: «Ти ще не все зрозумів. Не поспішай».
Крокую берегом, мов сторінками старого атласу,
дe океан малює власні карти з мрій.
Тут золото — не в монетах, а в піску,
що вчить терпіння крізь тисячоліття незмінності.
Кожне зернятко — це маленька історія,
яку варто вислухати.
Ракушка у долоні — замкнена бібліотека,
її спіраль — то шлях, який завжди веде вгору.
Я прикладаю її до вуха і слухаю:
всередині — шелест давніх припливів,
голоси тих, хто вмів чекати на березі,
хто знав, що справжнє завжди приходить у свій час.
Пелікан летить низько, макаючи крилом водну гладь,
рибалка на човні — чорна мушля на синій шкірі хвиль.
Все тече, все змінює свої обличчя з року в рік,
тільки горизонт залишається вірним своїй лінії,
тільки небо пам'ятає всіх, хто дивився в нього з надією.
Я стою на межі двох стихій —
одна з них тверда і певна під ногами,
інша — завжди в дорозі, завжди в русі.
Між ними — я, піщинка з запитанням у серці,
що вчить свої ноги мовчазній пластиці,
а душу — прийняттю невідомого.
Вода пам'ятає все: наші кроки, наші падіння,
наші спроби стати чимось більшим за себе.
Вона не судить — просто відбиває
те, що ми принесли у своєму серці того ранку.
Якщо прийшли з турботою — вона дасть спокій,
якщо з гармидером — вона нагадає про тишу.
Хвилі пишуть свої листи на піску —
і одразу стирають, залишаючи лише відчуття.
Так і ми: не все має бути збереженим,
не все потребує доказу.
Інколи достатньо просто побачити,
просто відчути, просто бути тут.
І коли сонце торкається поверхні води,
розливаючи золото по блакитним хвилях,
я розумію: скарбниця відкрита завжди.
Не треба ключів, не треба таємних кодів —
тільки вміння бачити те, що не кричить про себе,
тільки смирення перед величчю простого.
Так стою я на цьому березі,
між вічністю і митями,
між голосом хвилі та тишею каменя.
І знаю: все найголовніше приходить тихо,
як приплив, як подих, як довіра.
Все найцінніше вже тут — в цій непроглядній
скарбниці води, що тримає свої таємниці
для тих, хто вміє чекати.