ти не береш слова з повітря
вони вже лежали у чужих кишенях
і пахли металом від чужих ключів
ти лише вчишся вимовляти їх без хрипоти
пам’ять — не сарай
вона ближче до ріки: вода входить і виходить
залишаючи на каменях однакові лінії
і різну глибину плісняви
чужі імена не кусають
вони стукають тихіше, ніж дощ по шибці
але довше
ніж будь-який сон про власний будинок
коли мовчиш — не значить, що порожньо
часто це означає: тут ще не вирішили
яка мова буде справжньою
а яка лише перекладом страху
і ось ти стоїш на порозі між двома правдами
одна гаряча в горлі
інша — холодна в кістках
одна відпускає руку
ти лишаєш ту, що лишає в грудях простір для дихання