Тиша не просить гучних красивих слів.
Вона заходить в дім разом з дощем,
ставить мокрі черевики біля дверей
і мовчки чекає, поки я заварю міцний чай.
У цей момент світ не потребує героїв.
Потрібна суха кофта,
тепла чашка у долонях
і трохи чесності до себе.
Криві меридіани моєї тиші
не сходяться в одну красиву схему.
Сьогодні я сильна до обіду,
а ввечері можу втомитись від дрібниць.
І це нормально.
Людина не складається із сталі.
Людина складається із теплих ранків,
з невдалих фраз і вдалих обіймів.
Коли над дахом гуде вітер,
я вже не шукаю в цьому знаків.
Я просто закриваю вікно,
слухаю серце і лягаю спати.
А завтра знову буде день.
Без гасел. Без пафосу. Без маски.
І цього достатньо,
щоб жити далі і не втрачати себе.
Автор: caligenija