У мене є ключ, від дверей, яких ще немає —
лише від тієї, що у мене всередині.
Вона не скрипить і не кличе когось на оглядини:
За нею лиш тінь, самотність
і сонця перетини.
Заходжу тихо — як у власну кістку,
де пам'ять складає речі без імені.
На полиці — година лежить без годинника,
і місяць, загорнутий в тонко́му пергаменті.
Ключ повертається —
світла не має .
Лише відчуття: тут хтось ще на мене чекав.
Не голос, не обличчя — подих,
лиш він моє вчора і бачив, і знав.
Виходжу несучи себе на плечах —
важкою і легшою водночас.
Двері закрились без жодного звуку і слів,
Лиш ключ, залишився теплим у моїх руках.
21.08.26
Автор: caligenija