Між першим і другим ударом
світ ще не вирішив, чи я є.
Там — коротка країна без назви,
де можна змінити своє ім'я.
Кров іде колом, як річка,
що боїться власного берега.
А в паузі — тихе питання:
чи варто взагалі повертатись?
Не поспішай, друге серцебиття.
Дай мені ще мить цієї тиші.
В ній я бачу себе справжньою —
без маски, без голосу, без шляху.
Потім життя стукає в груди,
і я стаю звичайною знову.
Але десь у тілі лишається місце,
де я була нічиєю — і цілою.
07.09.26
Автор: caligenija