Міль торкнулась скла вночі —
лишила прозорий слід.
Не тіло — лише контур польоту,
де світло думало, що є дім.
Я дивлюсь крізь цей контур
у темряву двору.
Там рухається щось моє —
але без мене.
Крило вже знову в повітрі,
а відбиток лишається:
ніби душа вміє бути
у двох місцях одразу —
у польоті і в пам'яті скла.
Коли ранок зітре рису,
залишиться лише питання:
чи я — політ,
чи скло, що тримає слід?
07.09.26
Автор: caligenija