Крига лежить — мовчить моя книга,
під нею вода береже голоси.
У темній глибині дрімає відлига,
і світло пливе крізь зимові часи.
Я чую подих — не свій, не чужий,
зима крізь кришталь мені дихає стиха.
У тріщинах світиться промінь живий,
а тінь береже невимовлене тихо.
Не руш це дзеркало — дно пам’ятає,
не клич відгук — він спить у глибині.
Хто тихо ступає, той відповідь має:
під кригою тепло не гасне в мені.
Коли навесні розімкнуться шляхи,
і хвиля з-під криги повернеться знов,
ти зрозумієш: мовчання — не страхи,
а тиша, що берегла в тобі любов.
08.09.26
Автор: caligenija