Коли сутінки кладуть росу на підвіконня,
Я чую, як дихає ліс між літерами.
У тиші пливе невидима ріка запитань,
І кожна хвиля світиться пам'яттю серця.
Ми вчимося слухати темряву без страху,
Бо в ній проростає м'яке насіння надії.
Сторінка тремтить, наче крило вітру,
І світ Avtorika збирає нас у коло вогнів.
Там, де мовчання стає теплим дотиком,
Народжується слово, що лікує ніч.
Автор: caligenija