Не все велике сходить із грози,
Не все приходить голосно і з болем.
Іноді щастя виросте з лози,
Що тихо в’ється над стареньким полем.
Коли хлібина дихає з печі,
І пар на шибці тане, наче диво,
Душа складає лагідні речі —
Щоб жити далі світло і правдиво.
Не треба небу золотих оздоб,
Щоб день у серці став ясним і милим.
Достатньо рук, що витирають лоб,
І слів простих,
сказаних щиро й сміло.
Тому й тримаю мрію не вгорі —
Вона живе у чашці на ослоні,
В крихті тепла, у тихій цій порі,
Що вчить тримати світло у долоні.
Автор: caligenija