Вона розмовляла з червнем...
Туманом лягали ранки.
Прощала дощі, що не верне,
Ховала старі фіранки.
Над містом здіймались крони,
І тиша текла між пальців.
Вона берегла всі скроні
Від спогадів, наче панцир.
Вона розмовляла з вітром,
Із небом, що пахне грозами.
Збирала у серці світло,
Щоб жити не тільки сльозами.
Вона розмовляла з червнем...
І вчилась любити знову.
Автор: Тетяна Заводяк