Між двох кроків
є місце, де ноги ще не вирішили —
ні назад,
ні вперед.
Тиша там не порожня.
Вона слухає,
як серце рахує паузу
точніше, ніж годинник.
Я спостерігаю за цим проміжком
і бачу, скільки в ньому руху:
лист, що вагається,
хмаринка, що змінює форму,
думка, яка ще не стала словом.
Вибір не завжди кричить «поверни» чи «іди».
Іноді він просто дозволяє стояти
на роздоріжжі,
поки стежки самі не покажуть,
яка з них дихає тепліше.
Асоціації приходять без запрошення —
двері, що не закрилися до кінця,
перший вдох після довгої розмови,
світло, що не поспішає зайти у вікно.
Життя збирається не в стрибку,
а в цих коротких зупинках,
де тіло пам’ятає обидва напрямки
і не соромиться вагатися.
Я обираю не поспішати з відповіддю.
Нехай наступний крок
народиться з тиші між кроками —
не зі страху помилитися,
а з поваги до шляху,
який ще не назвав себе.
01.09.26
Автор: caligenija