На порозі — павутиння,
тонке, як думка перед сном.
Воно тримає краплю роси
і світло, що ще не зійшло.
Я зупинилась — стою впритул,
щоб не зірвати нитку тиші.
У краплі — небо догори дном,
а в небі — тінь, малої миті.
Питаю. Хто ворота такі плете?
Не павук і не вітер.
Мабуть, сама ніч навчила:
так іноді, входять у новий день.
І так можливо зростають крила.
Коли роса впаде — провалиться
цілий всесвіт в щілину.
А я пройду крізь — обережно,
як той, хто знає входу ціну.
01.09.26
Автор: caligenija