Ми йдемо тоді, коли боляче,
Намагаючись біль вгамувати.
І зникаємо звідусіль,
Щоб себе більше не травмувати.
Акуратно виймаєм скалки,
Що під шкірою вже давно,
Щоб вони не робили ранки
І їм спогадів не було.
На одинці даємо клятву
Відректися від почуття,
Щоб не жити у тому пеклі,
Де немає обом життя.
За собою будуєм кордони,
У мовчанні живемо весь час,
І для серця одні заборони,
Хоч так хочеться дати шанс...
Автор: Та, що відчуває