Сосна не кричить, коли небо рветься —
вона лише стискає смолу,
ніби збирає в долоню кори
один короткий спалах,
що не встиг стати вогнем.
У янтарі — застигла секунда,
де блискавка ще не вирішила,
куди падати далі:
в землю, у повітря, у пам'ять дерева.
Доторкнутися — і відчути тепло без полум'я.
Це не спогад про літо,
це заряд, що чекає знаку,
щоб або залишитися в корі,
або стекти повільною струменем.
Ліс після грому не стає іншим —
він лише вміє тримати те,
що було надто швидким для слова.
Кожна сосна — маленька скринька,
де блиск живе довше за небо.
Коли світ пропонує два шляхи,
смола не поспішає тверднути.
Спалах уже всередині —
і час сам відчинить тріщину,
де світло вийде без крику.
20.08.26
Автор: caligenija