Кварц прозорий, як повітря перед грозою —
але всередині нього
не світло, а пам'ять.
Колись сюди вдарила блискавка,
і камінь не відступив:
він уловив спалах,
замкнув у кристалі,
ніби в закритій долоні.
Тепер у прозорості —
тонка нитка іскри,
що не горить,
але не засинає.
Гора навколо вже старіша,
ніж будь-яка людська мова.
А в середині —
одна мить,
розтягнута на тисячі років.
Торкнешся —
холод не змінюється.
Лиш відчуваєш:
дещо дуже швидке
все ще чекає,
коли його покличуть.
Можливо, і в нас є такий кварц —
невидимий, під ребрами,
де блискавка ще не прогриміла,
але вже зібрана,
як слово перед першим словом.
29.08.26
Автор: caligenija