На краю листка
світло зібралось у краплю —
не більшу за думку,
яку ще озвучили.
Тиша тримає її знизу,
мов долонею підборіддя.
Повітря навколо не рухається,
але вже знає:
ось-ось щось вирішиться.
Я дивлюсь і розумію:
вибір — це не крок уперед.
Вибір — мить,
коли вага стає помітною
і падіння ще можна відкласти,
але не скасувати.
Усередині води — перевернутий ліс,
сонце стоїть догори ногами,
і все життя здається малим дзеркалом,
де порядок речей
на мить стає інакшим.
Спостереження — теж рух.
Око йде слідом за блиском,
серце — за паузою,
і ніхто не питає,
куди саме.
Коли крапля зірветься,
вона не зникне —
стане слідом на камені,
станом ґрунту,
тихим доказом,
що чекання теж було життям.
А поки вона тримається,
я вчусь бути з нею:
не квапити час,
не вимагати розв’язки —
лише стояти поруч із межею,
де ще можна чути,
як світ вагається.
11.08.26
Автор: caligenija