Хаща плете стежки в зеленій тиші,
стіни з моху — німі, живі.
Йдеш углиб, і шепіт глибший
питає тихо: куди йдеш ти?
Не шукай виходу в дальній просвіт —
вихід росте там, куди серце лежить.
Кожен поворот — не втрата, а досвід
руху, що сенс у собі носить.
Вітер у листі малює кола,
вода в корінні знає свій стан.
Життя — не карта чужого лабіринту,
а вибір, що обираєш ти сам.
І коли коло зімкнеться навкруг тебе,
ти не в пастці — у власній глибині.
Хаща мовчить, а ти вже знаєш:
сенс — не кінець стежки,
він у ході.
23.08.26
Автор: caligenija