Ущелина дихає тінями вгору —
і серце ловить власний тихий крок.
Каміння стелить шлях не для розбору,
коли світанок на стінах промок.
Вітер веде між стін, як тихе питання,
і стежки множаться у глибині.
Ти відповідаєш не словами —
лише рухом, що вміє йти в тіні.
Кожен поворот лишає на моху слід —
тонкий, як думка, що ще не згасла.
І там, де здається глухий вихід,
відчиняється глибше, ніж здалося.
Камінь лунає — і чуєш не чуже,
а себе у глибині каменя й тіні.
Ідеш далі — і світло росте вже
зсередини кроку, як іскра в долині.
16.08.26
Автор: caligenija