Коли всі дороги зводяться в точку,
А точка зникає — мов зоря на світанку,
Ти розумієш: центру немає,
Лиш рух по колу, що росте до останку.
Вітер креслить лінії на піску,
І їх знову змиває наступна хвиля —
Так думки іноді гублять стежки, що шукали,
Щоб повернулась внутрішня блакить твоя.
Не клич допомоги: допомога в кроці,
Який ти зробиш, коли нікого нема.
Не чекай знаку: знак — у твоїй долоні,
Коли вона торкається кори старого дуба.
Сходин не видно — та шлях ти знаєш,
Куди ступити, а де ковтнути повітря.
Сенс не прихований у фінальній вершині,
Він у кожному витку цієї спіралі.
Зупинись. Вдихни. І йди знову —
Не за мріями, а разом із ними вперед.
Життя — не лабіринт з одним виходом,
А хода, де ти сама малюєш кожен хід.
01.09.26
Автор: caligenija