Нитка снігу між двох гілок
тримає ніч, як тихе питання.
Хто торкне — почує далекий дзвін
імені, що ще спить у тіні.
Земля під білим не спить ніколи —
вона рахує корені й зітхання.
А нитка тонка, жива, несміла
зшиває небо з теплом дихання.
Стояла тихо і рук не здіймала:
боялась порушити цілісність цих швів.
І зрозуміла — ніжність буває
силою, що вміє мовчати без слів.
Нехай тримає. Нехай не падає.
Нехай зима навчиться бути легко́ю.
У цій нитці — вся моя правда:
я є, доки вмію бути м’якою.
23.08.26
Автор: caligenija