Не чекай, поки стежка запам'ятає ім'я —
Вона вже веде туди, де світло гасне раніше.
Вітер тримає листя, як старе запитання,
І кожен крок лишає на землі дихання.
Туман не ховає шлях — він розчиняє межі:
Де закінчується ліс, там починається думка.
Підніми руку — і вона стане мостом між гілками,
Бо тіло знає більше, ніж пам'ять про вчора.
Хтось каже: «Зупинись, бо далі — самі повороти».
Але в поворотах живе не страх, а рух.
Кожен обхід — не помилка, а внутрішній крок,
Що вчить серце не боятися собі відповідати.
І коли здається, що вихід загубився в корі —
Подивись на стежку: вона йде крізь тебе самого.
Не треба руйнувати лабіринт зовнішніми руками —
Досить зробити один крок у туман і не відступати.
12.07.26
Автор: caligenija