Автор: Леся Українка (1890)
Contra spem spero — «надіюся всупереч надії» (лат.). Вірш написаний двадцятирічною поетесою під час важкого загострення туберкульозу. Він став своєрідним особистим маніфестом: не знеможений смуток, а вперта, тиха непокора долі.
—
Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж бо хмарам осіннім не місце.
В серці, де жевріють мрії весняні
А надія і досі іскриться!
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Втомлюватись, і далі вставать.
Я скрізь буду шукати весни я
У завії зимовій холодній;
Під горою крутою, безодній,
Я квітки серед льоду зростила.
На чужині сумній і далекій
Та на рідній, неначе чужій,
Між юрбою байдужих, холодних
Та в хвилинах найтяжчих, скорбних,
Завжди буду я жити надією,
Завжди буду я жити, любить!
І нехай так я пала, згораю —
Це ж не попіл, а жар, що горить!
Автор: Леся Українка
Рік написання: 1890