Зі збірки «На крилах пісень», 1892.
Будемо жити! гойне, ілюзійне, брехливе —
Життя! зломай кайдани раба, —
Де віти? де зелені гаї?
Де тихі води?
Біль терня, здичавіле село зачепірене, —
Гарячі, мертві води з льоду,
Сиплються з неба попелиці люті,
Люду загинуло — живим байдуже,
Розпурхувалось вогнище на полі,
Ходімо — ходімо — і сльози стікають
Льодом їх, —
Де віти? — в холоді, морозі, у пустині,
Ще крепче зглушимо пісні на святі,
Страшно? нічого — груди окреслим лицем
І радістю, і піснею заміним.
Без надії колись, шановна моя тітко,
Заснула й ти колись, —
А в світі знов молодость з червоним вінком
І з вірою йде, —
А ти вставала, боролася й уперлась —
Змагалася, жила й опіку дала.
Будемо жити! гаси, о вогне побідний!
Місяце, вітер злий — ударили двері, —
Ходімо — ходімо — і сльози стікають
Сліпим ходом, — працею й радістю вдарим —
Так! без надії немає надії, —
Доки ми живі, — до поки в нас є душа!
Автор: Леся Українка