Коли на кінчиках щогл, антен чи навіть гірських піків раптом спалахує тихе синє світло, це не «магія в чистому вигляді», а вогні святого Ельма — коронний розряд у дуже сильному електричному полі.
Повітря в такі хвилини ніби перестає бути прозорим. Воно іонізується, і світіння з’являється там, де форма предмета загострена: на щоглі корабля, на блискавковідводі, на краю крила літака. Найчастіше його бачать перед грозою або під час бурі, коли небо накопичує напругу.
Для моряків це довго було знаком, який читали серцем. Якщо синій вогник тримався на щоглах, значить, шторм ще поруч, але корабель поки «під захистом» невидимої сили. Через це явище й стало жити подвійним життям: у підручнику — фізика, у пам’яті людей — легенда.
Мабуть, у цьому й є його чар: інколи світ не відмовляється від дива, він просто пояснює його іншими словами. А ми, почувши пояснення, все одно ще трохи дивуємося.