У день народження Іоанна Хрестителя 1340 року король Казимир III рушив на Русь і за літо взяв Перемишль, Галич, Луцьк, Володимир, Сянок, Любачів, Теребовлю й Тустань. Так записав Ян Длугош. Підканцлер Янко з Чарнкова в хроніці 1363–1384 років ставить Тустань поряд зі Львовом, Перемишлем і Галичем серед градів, які король укріплював наново. Фортеця вже стояла до польського походу: волосний центр і митниця на соляному шляху з Дрогобича через Тустановичі й Підгородці долинами Стрию та Опору на Верецький перевал, далі на Мукачеве, Берегове й Токай.
Скелі біля села Урич, на південь від Борислава, — ерозійні останці ямненського пісковику: Камінь, Острий Камінь, Мала Скеля, Жолоб. Проміжки між ними закривали дерев’яними стінами. Там, де колода прилягала до каменю, вирубували пази й вруби. На комплексі Камінь таких слідів понад чотири тисячі. Михайло Рожко в 1971–1978 роках обміряв їх і відтворив кілька етапів забудови. У розквіт внутрішній двір мав п’ять поверхів по 3,5–4 метри. Для облоги видовбали криницю глибиною 35 метрів і дві цистерни. Кам’яна стіна товщиною 2,5 метра, яку Рожко датує другою половиною XIII століття, перекрила старші пази дерев’яних стін. Оборонні стіни сягали 15 метрів. Серед знахідок — хрестик-енколпіон, бронзова булава, кахлі з Юрієм Змієборцем.
15 травня 1390-го булла папи Боніфація IX фіксує, що Владислав Опольський передав Галицькій католицькій дієцезії Рогатин, замки в Олеську й Тустані та десятину солі в Дрогобичі й Жидачеві. 4 листопада 1395-го королівська грамота називає Крушельницю селом Тустанської волості. 1539-го король на прохання Яна з Тарнова дарує Миколаєві Блізінському «фортецю Тустань, а власне лише скелю у стрийських горах поблизу кордону з Угорщиною» — з обов’язком відновити замок. 1541-го Блізинський передає Підгородці й Тустань Янові з Тарнова. Остання згадка — люстрація Дрогобицької соляної жупи 1565 року: «у Тустані беруть мито від купців, котрі йдуть горами, минаючи Дрогобич»; оренда — 14 злотих. На шлях вказують топоніми Підгостинець, Гостинець і гора Товар. Станіслав Сарницький 1585-го виводив назву від «тут стати». Коли Центральна Європа відкрила свої соляні копальні, митниця втратила сенс. У селі Урич у 1896–1906 роках зростав нафтовий промисел; після 1909-го свердловини вичерпались. 1910-го за проєктом Василя Нагірного поставили дерев’яну церкву святого Миколая біля старої, яку потім розібрали; на надпоріжнику — «Будова церкви 1908». Музей історії фортеці відкрили 18 травня 1997-го в старій плебанії.
Над Любляницею замок стоїть на пагорбі, заселеному з XII століття до н. е. Найдавніша письмова згадка міста — між 1112 і 1125 роками: у листі «Nomina defunctorum» адвокат Рудольф дарує капітулу в Удіне двадцять господарств біля castrum Leibach. Близько 50 року до н. е. римляни поставили табір, що став Юлією Емоною: легіон XV «Аполлінаріс», 5–6 тисяч мешканців, стічні канали. 452-го гуни Аттіли зруйнували місто. Міські права Любляна дістала між 1220 і 1243-м. 1278-го, після поразки Отакара II, град перейшов до Рудольфа Габсбурга. У XV столітті замок майже цілком перемурували: стіна, вежі, підйомний міст, каплиця святого Юрія. З 1461-го церква святого Миколая стала катедрою. Після землетрусу 1511-го місто ставили в ренесансі. 14 квітня 1895-го землетрус магнітудою 6,1 зруйнував близько десятої частини з 1400 будинків; загинуло 21 людина. Відбудову вів мер Іван Хрибар. 1905-го магістрат купив замок за 60 200 крон.
Дерев’яний міст на місці нинішнього Тройного згадують від 1280 року: Старий, Нижній, потім Шпітальський — від шпиталю початку XIV століття. Після пожежі його ставили наново 1657-го. 25 вересня 1842-го відкрили кам’яний міст Джованні Пікко з Філлаха — Франців, на честь ерцгерцога Франца Карла; латинський напис на бику лишився. 1929-го Йоже Плечник, щоб розвантажити вузьку арку, запропонував дві пішохідні переправи під кутом. Будували 1931-го — до весни 1932-го; рух відкрили в квітні. 2021-го Тройний міст увійшов до спадщини ЮНЕСКО як частина спадку Плечника. Північніше 4 жовтня 1901-го єпископ Антон Бонавентура Єгліч освятив Драконів міст: залізобетон за патентом Йозефа Мелана, проєкт Джорджо Заниновича зі школи Отто Вагнера. Він замінив дубовий міст м’ясників 1819-го, пошкоджений землетрусом 1895-го. Чотири дракони на кутах — герб міста. Катедру святого Миколая мурували в 1701–1706 роках за планом Андреа Поццо; освятили 8 травня 1707-го. Зелений купол поставили 1841-го замість мальованого. З 1809-го до 1813-го Любляна як Лайбах була столицею Іллірійських провінцій Наполеона; 1821-го тут відбувся конгрес, що визначав повоєнні кордони Європи. Перший потяг зі Відня прийшов 1849-го, гілку до Трієста довели 1857-го. За легендою аргонавтів, Ясон убив чудовисько в болотах між Врхникою й Любляною — звідси дракон на гербі; історично герб швидше взяв його від каплиці святого Юрія XV століття.
Тустань зібрала пази Каменя, п’ятиповерховий двір, криницю 35 метрів, буллу 1390-го, мито 14 злотих у 1565-му й церкву Миколая 1910-го в Уричі. Любляна зібрала castrum Leibach початку XII століття, Емону I століття до н. е., каплицю Юрія на замку, катедру Миколая 1707-го, Драконів міст 1901-го і Тройний міст Плечника 1932-го. В обох місцях сіль і річка тримали митницю: в Бескидах — дерев’яні стіни в пісковику на шляху з Дрогобича, над Любляницею — три переправи замість однієї вузької. Різниця в тому, що Тустань після 1565-го лишила скелю без дерева, а Любляна після землетрусу 1895-го добудувала місто мостами й сецесією.