Якщо планета проходить між нами й своєю зорею, світло зірки на короткий час слабшає — не зникає, а ледь помітно «просідає». Саме такий мікроскопічний провал яскравості дозволяє виявляти екзопланети на відстанях, де прямого зображення диска неможливо.
Теза: транзитний метод — один із найпродуктивніших способів знайти світи поза Сонячною системою. Космічні телескопи Kepler і TESS систематично спостерігали сотні тисяч зір; алгоритми шукали повторювані, періодичні зменшення блиску. Коли форма провалу й період узгоджуються з моделлю проходження тіла перед зорею, можна оцінити розмір планети відносно зірки та орбітальний період.
Друге спостереження: транзит сам по собі не дає маси планети. Її часто уточнюють радіальними швидкостями — коливаннями зірки під дією гравітації супутника — або доповнюють спектроскопією атмосфери (де це можливо). Межа доказовості тут у статистиці сигналу: короткі «блимання» від плям на зірці, змінної яскравості або шуму приладу потребують незалежного підтвердження.
Третє: метод чутливий до орбіт, коли площина обігу перетинає лінію зору. Планети з великим нахилом можуть ніколи не транзитувати, тож каталог транзитних світів — не повна карта всіх планет у галактиці, а карта тих, чия геометрія «вдалася» для спостерігача.
Висновки
1. Транзитний метод виявляє екзопланети за повторюваним, передбачуваним зменшенням блиску зірки — це перевірена техніка з тисячами підтверджених кандидатів.
2. З транзиту надійно вимірюють відносний розмір і період орбіти; маса й склад атмосфери потребують додаткових каналів спостереження.
3. Геометричні обмеження означають, що відсутність транзиту не доводить відсутність планети — кожен метод описує лише свою частину картини Всесвіту.