Площа дель Кампо в Сієні має форму мушлі: бруківка розкреслена на дев’ять сегментів — стільки, скільки було членів Уряду Дев’яти, що правив республікою з кінця XIII століття. На нижньому боці площі стоїть Палаццо Пуббліко, а поруч піднімається вежа Манджа, зведена в 1338–1348 роках. З неї видно червону цеглу дахів і смугастий собор на сусідньому пагорбі. На протилежному боці Кампо — Фонте Гая: те, що стоїть на площі, — копія XIX століття роботи Тіто Сарроккі; оригінал Якопо делла Кверчі з XV століття зберігають у комплексі Санта-Марія-делла-Скала, колишньому шпиталі навпроти Дуомо.
2 липня й 16 серпня площу засипають шаром туфу й піску. Тоді біжать Паліо: десять із сімнадцяти контрад міста, жокеї без сідла, три кола, близько дев’яноста секунд. Липневі перегони — Паліо ді Провенцано, серпневі — Паліо делла Ассунта. У сучасному вигляді на Кампо їх проводять із 1656 року; серпневий забіг закріпився з 1701-го. Переможець отримує шовковий прапор — той самий palio, від якого пішла назва. Перед забігом іде Кортео Сторіко: прапори кварталів, костюми, барабани. Це не реконструкція «для туристів», а міський ритуал, за яким Сієна досі міряє рік.
У залах Палаццо Пуббліко Амброджо Лоренцетті в 1338–1339 роках розписав Алегорію доброго й поганого правління: місто з відкритими крамницями, поле в порядку, і навпаки — руїна, коли влада ламається. Поруч висить «Маеста» Сімоне Мартіні. Вище по схилу — собор Санта-Марія-Ассунта: чорно-білий мармур фасаду, інтер’єр із роботами Ніколи Пізано, Донателло й Мікеланджело; бібліотека Пікколоміні розписана Пінтуріккйо. Поруч стоїть недобудований Фаччатоне — фасад «нового собору», який Сієна почала в XIV столітті й зупинила після чуми. Воду на Кампо колись підводили боттіні — середньовічна мережа підземних каналів у туфі. У фонтані Гая, за місцевою пам’яттю, вперше побачили, як вода дійшла до площі.
1260 року сієнці розбили флорентійців під Монтаперті — і ця дата досі живе в міській пам’яті поруч із університетом, який ведуть від 1240-го. У будинку на пагорбі Сан-Доменіко народилася Катерина Сієнська; її дім і базиліка Сан-Доменіко входять у той самий маршрут, що й Кампо. 1472 року тут заснували банк Монте-дей-Паскі — він досі працює. Нижче Сан-Доменіко б’є Фонтебранда, фонтан XIII століття: один із найстаріших у Сієні, його згадує Данте. Історичний центр охороняє ЮНЕСКО. Сімнадцять контрад — Онда, Ока, Дранго, Чіветта та інші — мають свої кольори, церкви й межі кварталів; на Паліо виходять десять, решта чекає жеребу наступного разу.
Луцьк стоїть у петлі Стиру. На пагорбі, де в X столітті був дерев’яний дитинець літописного Лучеська, у 1350-х роках князь Любарт почав мурувати Верхній замок. Цеглу клали готичним способом; роботи в основному завершили до 1430-го. Три вежі тримають двір: В’їзна, Стирова (її ще називали Свидригайловою) і Владича. У дворі лишилися рештки церкви Івана Богослова — мурованої ще в 1175–1180 роках, коли дитинець був княжим двором. 1150-го полки Юрія Довгорукого стояли під Лучеськом шість тижнів і не взяли його. 1429 року в князівському палаці всередині замку зібрався з’їзд європейських монархів: серед питань була коронація Вітовта. Коронації не сталося — Вітовт незабаром помер, — але дата лишилася однією з головних у біографії міста. 1431-го замок витримав облогу під час Луцької війни; воєводою був Юрша.
Поруч із замком, на місці В’їзної вежі Окольного замку, 16 липня 1616 року заклали єзуїтський костел святих Петра і Павла за проєктом Джакомо Бріано. Склепіння зібрали 1630-го, баню — 1637-го, посвята відбулася 1639-го. Храм замінив ділянку муру: у фасаді й підвалах лишилися бійниці. Під костелом — кілька ярусів підземель: крипти, трапезна, колодязь, який був і запасним виходом, колишня тюрма. У XVIII столітті тут поховали шляхтянку Магдалену Тализіну; у XX-му гробницю розграбували. 1497 року Луцьк повторно отримав магдебурзьке право: місто вже не належало замку, рада засідала в ратуші.
На Театральному майдані стоїть Свято-Троїцький собор. Спочатку це був костел бернардинів: мурований монастир звели 1721-го, храм за проєктом Павла Гіжицького завершили 1789-го. У 1870-х додали вежу й центральну баню; з 1880-го споруда служить православною кафедрою. На Кафедральній вулиці лишився комплекс Хрестовоздвиженського братства XVII століття — василіанський монастир і церква з похованнями братчиків у крипті. На вулиці Данила Галицького стоїть Велика синагога: мурована в XVII столітті, з бійницями, як і костел єзуїтів. На вулиці Лесі Українки зберігся будинок, де жила письменниця; тепер там музей. Після війни будівлю довго використовували не за призначенням; нині її повертають до міста як пам’ятку. З В’їзної вежі замку видно костел Петра і Павла, монастир шариток і лютеранську кірху: Старий Луцьк читається як кільце храмів навколо цегляного двору Любарта. Замок входить до історико-культурного заповідника «Старий Луцьк».
Сієна зібрала Кампо з дев’ятьма сегментами, вежу Манджа 1338–1348 років, Паліо 2 липня й 16 серпня, фрески Лоренцетті, боттіні під площею й чорно-білий Дуомо. Луцьк зібрав замок Любарта над Стиром, церкву Івана Богослова в дворі, з’їзд 1429-го, костел Бріано 1616-го з підземеллями й Троїцький собор на місці бернардинського костелу. Одне місто тримає площу, по якій двічі на рік біжать коні контрад; друге — цегляний двір трьох веж і петлю річки, з якої колись починався Лучеськ.