1983 року в межиріччі Прип’яті й Західного Бугу створили Шацький національний природний парк — 32 500 гектарів сосен, боліт і карстових улоговин навколо Шацька. У групі понад тридцять озер; найбільші — Світязь (27,5 км²), Пулемецьке (16,3), Луки (6,8), Люцимир (4,3), Остров’янське, Пісочне й Кримне. Світязь уже розказаний у парі з Кольмаром через Острів закоханих, тож тут тримаю інші береги: Пулемецьке, Люцимир, Пісочне, Луки й саме селище Шацьк.
Шацьке поозер’я — зандрова рівнина Волинського Полісся. Центральна частина лежить на крейді: улоговини вимили підземні води, і озера сіли в карст. Інші улоговини серед боліт виникли від алювію й підняття ґрунтових вод, коли стік майже не має похилу. Живлення йде з крейдяного горизонту, з дощів і каналів між озерами. Береги низькі, піщані й галькові; місцями заболочені. У 1960–1970-х тут активно осушували землі, і гідрохімія озер змінювалася. Мінералізація води низька або помірна — від 75 до 250 мг/дм³; у глибоких водоймах колір смарагдово-зелений, у мілких — жовтувато-зелений. Дно тримає піщано-мулисті відклади, торф і сапропель.
Пулемецьке озеро — друге за площею в групі. У ньому акліматизували чудського сига й канадського сома; береги тримають гніздівлі качок, гусей і лебедів. Село Пульмо стоїть ближче до західного краю поозер’я, майже на польському кордоні: звідси видно дзеркало води між соснами й дорогу на Шацьк. Люцимир ближчий до селища: тут тримають судака й амурського сазана, а з берега видно лінію санаторіїв. Пісочне менше за площею (близько 1,86 км²), але глибше за відчуттям берега: у ньому запускали форелеокуня. Луки — третє за розміром: пологі береги й болотні краї, де гніздяться водоплавні. Кримне тримає канадського сома разом зі Світязем і Пулемецьким.
Наукові станції Львівського університету імені Івана Франка й луцького Східноєвропейського університету ведуть спостереження за гідрохімією з 1970-х; перші комплексні проби брали ще 1975-го. Рибницьке господарство «Ладинка» розводить малька для озер парку. Рамсарський статус охороняє водно-болотні угіддя. Окрема загроза — білоруське крейдяне родовище «Хотиславське» за триста метрів від кордону: кар’єр може перехопити підземний стік і посадити рівень озер. Українська сторона передавала експертизи уряду Білорусі; станом на початок 2010-х видобуток не зупинили.
В Утрехті вода вже вписана в камінь. Римляни близько 47 року поставили форт Trajectum — «переправу» — на рукаві Рейну серед батавів; інша латинська назва місця — Альбіобола. З VIII століття тут резиденція єпископа; у XI–XII століттях місто було найбільшим торговельно-ремісничим осередком Північних Нідерландів — вовна й лляні тканини. 1522–1523-го папою став утрехтець Адріан VI. 1636-го відкрили університет — нині найбільший у країні. У 1807–1810-х у місті жив король Голландії Луї Бонапарт; 1810–1813-го Утрехт був центром французького департаменту Зейдерзе. 1713-го саме тут підписали Утрехтський мир, що завершив війну за іспанську спадщину.
Осереддя — Oudegracht, Старий канал близько двох кілометрів від південного краю до Вехта. Південну частину копали з 1122-го, коли рівень Рейну впав після греблі біля Вейк-бей-Дюрстеде; вийнятий ґрунт підняв береги від повеней. Північ з’єднала Рейн із Вехтом ще близько 1000-го. Після системи шлюзів 1275-го рівень води став сталим, і під вулицею з’явилися сухі склади й причали — werven, двоярусні набережні. Склади колишніх купців нині тримають кафе просто над водою. З мостів Jansbrug, Viebrug і Maartensbrug видно одразу два рівні міста.
Над каналом стоїть вежа Дом: готичний шпиль собору святого Мартіна. 1 серпня 1674-го торнадо обвалив неф, і між вежею й хором лишився відкритий майдан Domplein — археологи відкопали тут залишки римського форту. Церква святого Петра (Сінт-Пітерскерк) XI–XIV століть тримає романський план; Катерійнекерк лишилася католицьким собором після Реформації. 1924-го Герріт Рітвельд поставив на околиці будинок Шредер — куби й площини De Stijl, нині в спадщині ЮНЕСКО. Центральний музей тримає колекцію від археології Trajectum до утрехтських караваджистів; Залізничний музей стоїть у колишньому депо; Королівський монетний двір карбував монету для всієї країни.
У Шацьку стоїть селищна церква й дорога на Любомль; звідси розходяться маршрути на Пульмо, на Пісочне й на північний край парку, де сосни підходять просто до очерету. Окремі озера з’єднані меліоративними каналами 1960-х: вода перетікає повільно, і рівень тримається спільним горизонтом. Улітку поверхня прогрівається швидко; взимку більшість озер стає під льодом, і тоді видно лише лінію очерету й димарів санаторіїв.
В Утрехті крім Oudegracht є Nieuwegracht — Новий канал із тією ж двоярусною логікою — і Kromme Nieuwegracht біля Дому. На Vismarkt, Рибному ринку, колись торгували з човнів просто під мостом Maartensbrug. Будинок Winkel van Sinkel на Oudegracht у XIX столітті став одним із перших універмагів країни: каріатиди на фасаді досі дивляться в канал. Стадіон «Галгенвард» і клуб «Утрехт» тримають уже інший ритм міста, але історичне ядро лишається між вежею Дом і нижніми причалами.
Шацькі озера зібрали парк 1983-го, Пулемецьке з сигом, Люцимир біля Шацька, Пісочне з форелеокунем, Луки з болотним краєм і крейдяний карст під соснами. Утрехт зібрав форт 47-го року, Oudegracht з werven після 1275-го, вежу Дом після бурі 1674-го, мир 1713-го й будинок Шредер 1924-го. В обох місцях вода тримає маршрут: на Поліссі — низка озер між Прип’яттю й Бугом, у Нідерландах — канал між Рейном і Вехтом усередині міста. Різниця в тому, що Шацьк читається з піщаного берега під сосною, а Утрехт — з нижнього ярусу набережної, де склад став кафе під тією ж вулицею.