25 травня 1585 року Ян Замойський заклав на Поділлі замок із п’ятьма баштами — усе володіння дістало назву Шаргород. Далі розповідь іде двома містами: Шаргород на межиріччі й Делфт на річці Схі між Роттердамом і Гаагою.
Шаргород стоїть на Вінниччині, над річками Мурашка і Ковбасна. Ще 5 травня 1383-го Вітовт видав Василеві Карачевському грамоту вирубувати ліс і заснувати Княжу Луку; пізніше місце звалось Карачевою Пустинею. Місто як фортецю почав Замойський: 26 січня 1588-го Сигізмунд III надав магдебурзьке право, три ярмарки на рік і привілей для купців із Туреччини й Валахії — вони мали два дні торгувати в Шаргороді, перш ніж іти далі. Герб міста — святий Флоріан із щитом Замойських і глеком води: назву виводять від Флоріана Шарого, родоначальника роду.
У 1589-му звели кам’яну синагогу з мавританським дахом. Її стіни в 1595-му витримали напад загонів Северина Наливайка — так само не взяли й замок; спустошили лише околиці. Того ж року відкрили католицький костел святого Флоріана — він стоїть досі з невеликими переробками. У XVII столітті на площі перед новою ратушею виступали Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс і Данило Нечай. У 1671-му Ульрих фон Вердум описував укріплений замок, три православні церкви й занепалий католицький монастир після воєн середини століття. У 1675-му турки стратили на центральній площі козацького полковника; тіло, за переказом, прибили до південної міської брами — місцева пам’ять зв’язує цю сцену з піснею про Морозенка, хоч історичний Станіслав Мрозовицький загинув раніше.
Навпроти костелу, через центральну дорогу, у 1719-му василіяни заклали греко-католицький монастир. Близько 1782-го Юзеф Сильвестр Сосновський віддав їм руїни замку під школу-бурсу, де іноді навчалося до шестисот учнів з усього Правобережжя; у центрі подвір’я виріс собор святого Миколая з чотириколонним портиком, оберненим на південь — стіни підняли ще василіяни, а завершили будівництво вже в православ’ї в 1806–1818 роках. У XX столітті монастир закривали; у 1946–1963 роках у стінах працював сільськогосподарський технікум; з 1986-го комплекс знову діє як Свято-Миколаївський чоловічий монастир, із школою дзвонарів. Синагога 1589-го збереглася попри втрати — квадратний молитовний зал оточували одноповерхові прибудови, а після турецького періоду будівлю ґрунтовно перебудували; у радянські роки її пристосували під сокоморсовий завод. Разом костел Флоріана, Миколаївський монастир і синагога увійшли до «Семи чудес Вінниччини» як історико-культурний центр духовності й злагоди. Єврейське кладовище XIX–XX століть, братський корпус із Михайлівською церквою та залишки замкових мурів доповнюють карту: Шаргород читається як фортеця Замойського, єврейське містечко й подільський духовний вузол в одному межиріччі.
Делфт лежить у Південній Голландії на річці Схі, між Роттердамом і Гаагою. 15 квітня 1246-го граф Голландії Віллем II надав поселенню міські права. Ринкова площа — Гроте Маркт: на ній стоять ратуша й Нова церква (Nieuwe Kerk), зведена між 1381 і 1496 роками. Вежа Нової церкви сягає 108,75 метра — друга за висотою в Нідерландах після утрехтської. Усередині поховали членів дому Оранських, зокрема засновника династії Вільгельма Оранського; його надгробок 1623 року охороняють як пам’ятку. Поруч Стара церква (Oude Kerk) із похиленою вежею: тут лежать Ян Вермер і Антон ван Левенгук. У 2007-му в Старій церкві встановили меморіальну плиту Вермеру.
Єдині вцілілі міські ворота — Східні (Oostpoort) близько 1400 року: дві вежі над водою, останній фрагмент старих стін. Музей Принценгоф стоїть у колишньому монастирі святої Агати: саме тут 10 липня 1584-го вбили Вільгельма Оранського; сьогодні в залах розповідають про повстання й побут Золотої доби. Фабрика De Koninklijke Porceleyne Fles тримає традицію делфтської блакитної порцеляни, яка з XVII століття живила економіку разом із пивоварнями; поруч працюють майстерні, де й досі малюють кобальт на білій глині. Делфтський технічний університет виріс із академії цивільної інженерії 1842 року, заснованої королем Віллемом II; тепер це найбільший технічний виш країни з десятками тисяч студентів.
У 1654-му вибух міського порохового складу знищив частину кварталів і вбив художника Карела Фабріціуса — учня Рембрандта, члена гільдії святого Луки. На Волдерсграхт гільдійний будинок пізніше став осередком Центру Вермера: там зібрано копії всіх відомих полотен майстра. Канали Ауде Делфт, Binnenwatersloot і Molslaan ріжуть середмістя дзеркалами: фасади дивляться самі на себе, як на картинах місцевої школи. На Ауде Делфт, 167 стоїть ренесансний будинок водного правління Делфланду — герб над водою, навпроти Старої церкви. Місто тримає ще науковий слід Левенгука — мікроскопію, що виросла з делфтської майстерні, — поруч із королівськими похованнями в Новій церкві й ринком, де колись продавали пиво й порцеляну одним і тим самим покупцям.
Шаргород зібрав замок Замойського 1585-го, магдебурзьке право 1588-го, синагогу 1589-го, костел Флоріана й Миколаївський собор на колишніх замкових руїнах. Делфт зібрав Нову церкву з похованнями Оранських, Стару церкву з Вермером і Левенгуком, Східні ворота й Принценгоф, де обірвалось життя Вільгельма. Обидва міста тримають площу з храмом у центрі — але в Шаргороді площа пам’ятає ярмарок і турецьку браму, а в Делфті — королівський надгробок і канал під вежею.