1796 року власник Умані Станіслав Щенсний Потоцький наказав закласти парк на майже безлісій місцевості обабіч річки Кам’янки — і назвав його на честь дружини Софії Вітт-Потоцької. Проєкт і будівництво вів військовий інженер Людвіг Метцель. Шість років гранітні яри різали під ставки й алеї; парк подарували Софії в день її іменин. Сьогодні це Національний дендрологічний парк «Софіївка» НАН України: 179,2 гектара в північній частині Умані, вулиця Київська, 12-а.
Яр Кам’янки, стави й Ахеронт
Головна вісь іде річищем Кам’янки. Тут зібрали штучні водойми: Верхній став — понад вісім гектарів, Нижній — близько півтора. Між ними — водоспад заввишки 14 метрів, шлюзи, каскади й фонтан, струмінь якого піднімається до двадцяти метрів. Під землею тече Ахеронт: штучна річка завдовжки 224 метри, якою колись возили човном у темряві, щоб виплисти до світла на іншому боці. Це не декорація «під античність» зверху: Метцель врізав гідротехніку в граніт, який і без парку виходив на поверхню балок.
Над водою зібрані названі місця. Єлисейські поля — широка галявина з деревами, де парк відкривається, а не ховається в яру. Мала Швейцарія тримає крутіший рельєф і кам’яні виступи. Партерний амфітеатр спускається терасами. Скелі мають імена з античної карти: Левкадська, або Бельведерська, і Тарпейська. У гроті Венери камінь зводиться над водою нішею; поруч — грот «Горішок» і грот «Страху і сумнівів», куди ведуть вузькі ходи в скелі. Над ставками стоять павільйон Флори й Рожевий павільйон — малі класичні об’єми, з яких видно дзеркало Нижнього ставу. На Верхньому ставу насипаний Острів кохання: до нього ведуть містки, а з берега видно білу колонаду. Поруч — Темпейська долина, названа за грецькою ущелиною, і джерело Гіппокрени, яке в античному міфі вибив Пегас. Скульптура в парку переважно антична: боги, німфи, леви — Потоцький збирав її як мову саду, а не як музей під відкритим небом.
Царицин сад, альтанки й дендрарій
Після польського повстання 1831 року маєтки Потоцьких на Правобережжі конфіскували. 1832-го Микола I передав парк дружині Олександрі Федорівні; місце тоді звали Царициним садом. 1838-го вулиця Садова з’єднала парк із містом, Головну алею виклали бруківкою. 1841-го з’явилися альтанка «Грибок» і Китайська альтанка. 1844-го поставили дві готичні башти; імператор наказав їх знести, і в 1850–1852 роках за проєктом Андрія Штакеншнейдера звели башти в античному стилі. Павільйон Флори будували в 1842–1845-му за Раппонетом; Рожевий павільйон на острові Анти-Цирцеї — у ті самі роки. Польський письменник Станіслав Трембецький ще 1806-го присвятив паркові поему «Zofiówka».
Флора тут окрема історія. У каталозі парку — близько двох тисяч таксонів; колекційний фонд сягав понад три тисячі. Серед дерев — болотний кипарис, сосна Веймутова, тюльпанне дерево, платан, гінкго. Місцеві породи змішані з інтродукованими так, щоб яр Кам’янки не виглядав «пустим гранітом», яким був до 1796-го. Нині це наукова установа з дендрарієм, але маршрут від головної алеї до Ахеронта й Левкадської скелі лишився тим самим жестом Метцеля: спустити людину в яр, провести водою й вивести до відкритого ставу.
Вілла д’Есте в Тіволі
28 кілометрів на схід від Рима, у Тіволі, 9 вересня 1550 року кардинал Іполіто II д’Есте прибув до нової резиденції — колишнього бенедиктинського монастиря. Він був сином Альфонсо I д’Есте й Лукреції Борджіа і губернатором міста. Монастир здався йому затісним для кардинальського двору. Проєкт вілли й саду доручили Пірро Лігоріо. Оздоблення залів почалося 1563-го під керівництвом Джироламо Муціано, далі працювали Лівіо Агресті й Федеріко Цуккаро: фрески, ліпнина, фламандські гобелени. Внутрішнє оздоблення майже завершили до смерті кардинала 1572 року.
Алея ста фонтанів і Фонтан органа
Сад за віллою Лігоріо розклав у 1565–1571 роках на схилі близько 35 тисяч квадратних метрів: 250 статуй, 60 потічків, 255 каскадів, сотні ніш і десятки фонтанів. Воду спочатку брали з річки Аньєне тунелем. Центральна прогулянка — Алея ста фонтанів: ряд жолобів і масок, барельєфи на теми Овідія. Нижче б’є Фонтан органа — гідравлічний орган, який почали ставити 1568-го; він грає тиском води, а не руками музиканта. Овальний фонтан (Фонтана делл’Овато) тримає ніші й кіпариси в чаші схилу. Фонтан драконів і Фонтан Нептуна збирають воду в ширші басейни. Рометта — мініатюрний Рим на терасі: сім пагорбів, Колізей і Пантеон у скороченні; кардинал, який не став папою, поставив собі місто в саду. Поруч — гроти Венери й Діани. Фонтан сов (Фонтана делле Чіветте) грає пташиними голосами з бронзових трубок; Бікк’єроне — чаша роботи кола Берніні на фасаді вілли. Сад замислювали як сад Гесперид, присвячений Гераклові, міфічному предкові дому д’Есте: від статуї героя вели дві дороги — до Чесноти й до Гріха.
У 1605-му кардинал Алессандро д’Есте почав оновлення парку; у 1660–1670-х до робіт залучали Лоренцо Берніні. У XVIII столітті вілла занепала; 1814-го ансамбль перейшов до Франца Габсбурга. Останнім власником перед Першою світовою був ерцгерцог Франц Фердинанд; із початком війни вілла стала державною. У 1920-х і знову після бомбардувань Другої світової її реставрували. 2001 року комплекс внесли до списку ЮНЕСКО. Тіволі тримає віллу не як «дачу біля Рима», а як гідротехнічну машину Відродження на схилі, з якого видно долину.
Два сади на воді й камені
Софіївка зібрала дар 1796-го, яр Кам’янки, Верхній і Нижній стави, водоспад 14 метрів, підземний Ахеронт 224 метри, Острів кохання, Китайську альтанку 1841-го й павільйон Флори. Вілла д’Есте зібрала прибуття Іполіто 9 вересня 1550-го, Лігоріо, воду з Аньєне, Алею ста фонтанів, Фонтан органа 1568-го, Рометту й список ЮНЕСКО 2001-го. Обидва сади водять водою по каменю — але Умань ховає річку в гранітному яру степового міста, а Тіволі спускає каскади по терасах над римською долиною.