7 червня 1340 року граф Віллем IV Голландський підписав роттердамцям міські права. У грамоті з тридцяти трьох статей — звільнення від мита, ярмарки, власний суд. У відповідь місто зобов’язалося дати графу ког і двадцять п’ять чоловік на похід. Це була вже третя спроба: привілеї 1299-го й 1328-го не втрималися. Акт і досі лежить у міському архіві. Роттердам тоді мав близько двох тисяч жителів і стояв на греблі річки Ротте, там, де вона входить у Маас.
У 1449 році рада вирішила ставити нову церкву святого Лаврентія — Лауренскерк. Вежу спочатку зводили окремо: між нею й навою ще текла вода. Нових мешканців зобов’язали здати по три тисячі цеглин на будівництво. Храм ріс до 1525-го й довго лишався єдиною великою кам’яною спорудою міста. На площі Гротекеркплейн пізніше поставили бронзового Еразма роботи Гендріка де Кейсера — найстарішу бронзову статую в Нідерландах.
14 травня 1940-го, на п’ятий день німецького вторгнення, бомбардувальники Heinkel He 111 скинули вантаж на центр. Удару вистачило на чверть години. Далі працював вогонь. За офіційним списком 2022 року лише того дня загинуло 711 людей; без житла лишилися десятки тисяч. Історичне середмістя згоріло майже вщент. Лауренскерк загорівся, частина вежі впала, але стіни встояли. Перший камінь відбудови храму заклала королева Юліана 19 травня 1952-го; реставрацію завершили 15 грудня 1968-го.
На Вайнгавен стоїть Віттегейс — Білий дім 1898 року, робота Віллема Моленбрука. Одинадцять поверхів, фасад під американські хмарочоси кінця століття. Він пережив бомбардування. Так само вцілів Делфсгавен — стара гавань Делфта, яку Роттердам приєднав 1886-го. Звідси 22 липня 1620 року пілігрими вийшли на Speedwell, перш ніж пересісти на Mayflower. Оуде керк у Делфсгавені досі звуть церквою батьків-пілігримів.
Місто не відтворювало середньовічний план. У 1953-му відкрили Лейнбаан — одну з перших пішохідних торгових вулиць Європи. На естакаді Оверблаак архітектор Піт Блом у 1978–1984 роках поставив кубічні будинки: тридцять вісім кубів, нахилених під 45 градусів. Кожен куб він бачив як дерево, увесь комплекс — як ліс, Блааксе Бос. Один куб лишили музеєм — Кейк-Кубус: можна зайти й побачити, як живеться під нахиленою стелею. Під ногами лишилася пішохідна вулиця, без машин. На Новому Маасі 6 вересня 1996-го королева Беатрікс відкрила міст Еразма — Еразмусбрюг Бен ван Беркела, з пілоном на 139 метрів, який роттердамці прозвали Лебедем. Він зв’язав центр із Коп-ван-Зейд, де в колишній штаб-квартирі Holland-Amerika Lijn тепер Hotel New York. 1 жовтня 2014-го бюро MVRDV відкрило Марктхал: арка з квартир над критим ринком, на стелі — «Ріг достатку» Арно Кунена та Іріс Роскам.
У 1670 році осавул Матвій Шарій купив землі над річкою Мерчик. Хутір назвали його ім’ям. Палац, який стоїть сьогодні, з’явився пізніше. Шарівка — селище в Богодухівському районі Харківської області. Палац білої неоготики стоїть на схилі балки, парадним фасадом на південь, на каскад терас. Дві восьмигранні вежі зі стрілчастими вікнами, зубцями й шпилями. Усередині — двадцять шість кімнат і три зали: вітальня, кабінет, бібліотека в дубі, що колись була більярдною, мармурові каміни, кахляні печі, різьблені сходи.
Садибу заклали поміщики Ольховські. У першій половині XIX століття Петро Савич Ольховський перебудовував палац і парк; у 1836-му в західній частині комплексу освятили кам’яну Благовіщенську церкву. Переказ каже, що близько 1860-го Ольховський програв маєток у карти, і той перейшов до Християна Гебенстрейта з братом. Вони поставили замок на найвищому пагорбі й обсадили тераси.
Наприкінці XIX століття садибу купив цукровий магнат Леопольд Кеніг. Біля палацу з’явилися неоготичні служби, будинок управителя, стайні, гаражі, фазанник і власна електростанція. Парк розширили на десятки гектарів. Ландшафт на початку XX століття робив Георг Фрідріх Куфальдт: тераси з ажурними парапетами спускаються до ставу, за будинком був розарій, з артезіанської свердловини били фонтани. Через став перекинуто кам’яний місток на Цукрову гірку. Біля в’їзду — брама з будинком охорони; у парку стоїть альтанка-колодязь. Тут ростуть дуби, ясени, блакитні ялини; один дуб місцеві ведуть майже на шістсот років.
До Цукрової гірки прив’язана легенда. Кажуть, Кеніг одружився з місцевою дівчиною, вона захворіла на сухоти, і він розбив дендропарк, щоб вона дихала під липами. Алея лип росте вгору, майже як тополі. Одного літа вона захотіла саней — і гірку ніби засипали цукром. Архів цього не підтвердить. Місце конкретне: місток, схил, став унизу. Інший валун у саду звуть каменем любові: ніби камінь привезли з курорту, де дружина зрадила, і поставили німим докором.
Після революції Кеніги виїхали. З 1925-го до 2008-го в палаці працював протитуберкульозний санаторій. Східне крило — скляна галерея 1920-х: унизу театр, угорі сонячні ванни для хворих. Парадний фасад лагодили на початку 2000-х; північний довго лишався аварійним. Сьогодні комплекс відкритий як пам’ятка — «Цукровий замок», Шарівська перлина.
Роттердам після пожежі 1940-го не склав старе місто заново: лишив Лауренскерк і Білий дім, а між ними поставив Лейнбаан, куби Блома, міст-лебідь і ринок під аркою. Шарівка не зрівнювала палац: його віддали санаторію, потім відчинили двері. В обох місцях вода тримає план — Маас із Ротте, став у балці. Легенда Делфсгавена розповідає, як з гавані вийшли в море. Легенда Цукрової гірки — як на схилі насипали те, чого влітку не буває. Одне місце відбудовували з нуля. Друге — не дали розібрати.