У 1741 році перший високий міст через ущелину Ель-Тахо в Ронді обвалився. Його ставили з 1735-го за проєктом Хосе Гарсії та Хуана Камачо: одна арка, швидко й погано. Під завалом загинули п’ятдесят людей. 1759-го почали ставити той, що стоїть досі, — Пуенте-Нуево. Його довели 1793-го. Головним будівничим був Хуан Антоніо Діас Мачука; серед архітекторів називають Домінго Лоїса де Монтеагудо і Хосе Мартіна де Альдеуелу. Між двома берегами тече Гуадалевін. Прірва глибша за сто метрів. Над середньою аркою лишили камеру: там була в’язниця, тепер — виставка про будівництво мосту.
Три мости над Ель-Тахо
Ронда стоїть на плато близько 739 метрів над морем, у провінції Малага. Річка ріже місто надвоє: з одного боку стара Ла-Сьюдад, з другого — Ель-Меркадільйо, торговий берег. Три мости тримають цей розріз. Найнижчий — Пуенте-Романо, або арабський: римський підмурок, надбудова ісламського часу. Вище — Пуенте-В’єхо, ще його звуть мостом Святого Михайла. Найвищий — новий, хоч «новому» вже понад два століття. 713 року уммаяди взяли місце й назвали його Хісн-ар-Рунда, «замок Рунди»; місто стало центром провінції Такурунна. Тут народився Аббас ібн Фірнас (810–887) — інженер і лікар, якому приписують спробу польоту. Після розпаду кордовського халіфату Ронда була столицею невеликої тайфи Бану Іфран. 1485-го її взяла Кастилія. На місці головної мечеті звели церкву Санта-Марія-ла-Майор: готика, ренесанс і бароко на одному фасаді, міхраб лишили в стіні.
Арабські лазні, шахта і Пласа-де-Торос
Нижче міста, біля римського мосту, стоять арабські лазні XIII–XIV століть: три зали з зірчастими світловими отворами в склепінні. За оцінкою автономного уряду Андалусії, це одні з найкраще збережених лазень на півдні Іспанії. Вони очищали того, хто входив у місто знизу, від річки. На зламі скелі — Каса-дель-Рей-Моро. Назва оманлива: будинок XVIII століття, не палац мавританського короля. Сади 1912-го розпланував француз Жан-Клод Форестьє. Справжній мавританський слід тут інший — «Водяна шахта»: сходи, вирубані в урвищі до Гуадалевіна, щоб у облозі дістати воду. Пласа-де-Торос почали мурувати 1779-го, закінчили 1785-го, теж за Альдеуелою. У травні 1784-го на першій кориді обвалилася частина трибун. У травні 1785-го арену відкрили знову: Педро Ромеро вийшов проти Пепе Ільйо. Діаметр кільця — 66 метрів; місць близько п’яти тисяч, усі під дахом. На Пласа-дель-Сокорро 1918-го Блас Інфанте вперше показав андалуський прапор і герб. У готелі «Рейна Вікторія», зведеному 1906-го, Райнер Марія Рільке прожив з грудня 1912-го до лютого 1913-го; кімнату лишили як тоді.
Актівський каньйон і Мертвовід
В Україні розріз у камені лежить не в місті, а в степу Миколаївщини. Актівський каньйон ріже річка Мертвовід біля села Актове Вознесенського району: гранітні стіни заввишки понад 40–50 метрів, площа понад 250 гектарів. Він стоїть між Петропавлівським каньйоном вище за течією і Арбузинським — там, де Арбузинка впадає в Мертвовід. Це частина Вознесенського гранітного масиву: довжина близько 75 кілометрів, біля Актового товща в розрізі сягає шести. Порфіробластові граніти лягли між 2,23 і 2,0 мільярда років тому; найдавніші сірі гнейси в цій корі датують близько 3,65 мільярда. Саму долину річка прорізала вже в пліоцені, між 5,3 і 2,6 мільйона років. Мертвовід — ліва притока Південного Бугу, 114 кілометрів від Кривоносового до Вознесенська. Долина місцями глибока на 40–50 метрів, заплава 200–300 метрів.
«Лабіринт» Скаржинського і заказник
Людина тут була щонайменше сімнадцять тисяч років тому. За 25 кілометрів, біля Анетівки й Щуцького, розкопано палеолітичні стоянки: дата близько 18 040 років із похибкою 150. Після війни 1768–1774 років Петро Скаржинський одержав землю над Мертвоводом, заснував Скаржинку — нині Трикрати — і поставив двоповерховий палац; у ньому тепер Трикратівська школа мистецтв. Село тричі палили в повстаннях — звідси пізніша назва. Син, Віктор Скаржинський, на 60 гектарах посадив ліс «Лабіринт» у вигляді двох літер «Г»: береги Арбузинки обклав гранітом, лишив дамби, шлюзи, ставки й місток. 2011-го в парку нарахували 154 дуби близько 150 років, заввишки до 30 метрів. Навпроти Актового, правим берегом Мертвоводу, лежить урочище «Василева пасіка». Саме Актове в другій половині XVIII століття звалось Вознесенське поселення № 2. Після 1861-го люди викуповували наділи «по акту» — від того й ім’я села.
1972-го під охорону взяли «Лабіринт» (247 га) і «Василеву пасіку» (250 га) — Трикратський ліс. 23 жовтня 1984-го облвиконком зробив геологічний заказник «Актове». 1996-го він увійшов до регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя», 30 квітня 2009-го — до національного парку «Бузький Гард». У каньйоні між Петропавлівкою й Актовим росте мерингія бузька, вузький ендемік; на граніті біля села — смілка Ситника. Назву річки пояснюють по-різному. Народна розповідь — битва козаків із турками, коли води не було видно за тілами; інша — отрута з трав, злита вище татарського табору. Дослідник В. Петрук ототожнює Мертвовід із геродотовим Екзампеєм, «Священними шляхами» IV книги «Історії»; це гіпотеза, не доведена точка на карті. У літописі Самійла Величка річка згадана як стоянка походу з Січі на Очаків.
Прірва з містом і прірва в степу
Ронда зібрала на одній прірві римський міст унизу, арабські лазні XIII–XIV століть, шахту до Гуадалевіна, церкву на міхрабі після 1485-го, арену 1779–1785 років і Пуенте-Нуево, який ставили 34 роки після обвалу 1741-го. Актівський каньйон зібрав граніт двох мільярдів років, Мертвовід глибиною 40–50 метрів, палеоліт Анетівки, «Лабіринт» Скаржинського з двома літерами «Г» і заказник 1984-го, який 2009-го став частиною «Бузького Гарду». В обох місцях річка розрізала камінь, і людина стала на краю цього розрізу. Різниця в тому, що Ронда перекинула через ущелину місто й міст із в’язницею в арці, а над Мертвоводом місто не виросло: лишилися село Актове, ліс-лабіринт і степ, з якого раптом падає граніт.