1103 року руські князі на чолі зі Святополком Ізяславичем зійшлися на Хортиці перед походом на половців — так записав Іпатський літопис. Острів тоді вже мав ім’я: Костянтин VII Багрянородний у середині X століття називав його островом святого Григорія; у літописах він фігурує як Хортичий, Кортицький, Варязький. Найбільший острів на Дніпрі лежить нижче Дніпровської ГЕС біля Запоріжжя: 12,5 кілометра завдовжки, у середньому 2,5 завширшки, близько трьох тисяч гектарів.
Совутина скеля і скіфський стан
Північний край скелястий: граніти Українського щита віком близько 2,5 мільярда років піднімаються над водою на сорок–п’ятдесят метрів. Тут був останній дніпровий поріг, поки русло не перерізала гребля; Хортицю й сусідні скелі оголосили геологічним заказником «Дніпровські Пороги». На Совутиній скелі стоїть городище скіфського часу VII–III століть до н. е. з валами до шести метрів. У центрі острова лапідарій «Скіфський стан» зібрав кам’яні баби й курганні знахідки; поруч реконструкція святилища на відкритому ґрунті. У північно-східній частині до 1970-х жило козацьке село Середній Стіг — від нього пішла назва середньостогівської культури енеоліту. На півдні лишилися плавні; у балках Молодняга, Липова, Совутина розкопані зимівники XVIII століття.
Байда, верф і Запорозька Січ
У IX–XIV століттях на півдні острова стояло неукріплене поселення бродників біля Протолчого броду — старої переправи через Дніпро. 1223-го князі знову збиралися тут перед битвою на Калці. У 1550-х князь Дмитро Вишневецький-Байда поставив фортецю на Малій Хортиці або на острові Байда; у січні 1557-го турецько-татарське військо її зруйнувало. Звідси починали походи Тарас Федорович Трясило 1630-го й Іван Сулима 1635-го; 1648-го Богдан Хмельницький розбив на острові польську залогу. У 1660–1670-х Хортиця була базою Івана Сірка. 1736-го під час російсько-турецької війни тут заснували Запорозьку верф і ретраншемент; кілька десятків чайок затонуло біля берега.
Влітку 1843-го Тарас Шевченко кілька днів перепливав на острів у каюку з Романом Булатом; нині Тарасова стежка йде від підніжжя пагорба біля музею вздовж узбережжя. 1965-го острів став державним історико-культурним заповідником. 2007-го відкрили комплекс «Запорозька Січ»: гострокіл, курені, оборонна вежа й дерев’яна церква Покрови — частина декорацій до фільму «Тарас Бульба». Поруч музей історії запорозького козацтва тримає зброю, човни й знахідки з дна: 1928-го під час будівництва Дніпрогесу підняли франкські мечі X–XI століть; 2011-го знайшли меч каролінгського типу, який одразу назвали «мечем Святослава». Через острів ідуть мости Преображенського, відкриті 30 грудня 1952-го після тимчасових залізничних мостів січня–лютого 1944-го. З півночі видно греблю Дніпрогесу, зі сходу — альтанку «Ластівчине гніздо» над Старим Дніпром біля колишнього будинку відпочинку металургів 1935-го. 1789-го на східному березі осіла менонітська колонія; 2021-го з надгробків, витягнутих із фундаменту зерносховища, зібрали меморіал менонітів.
Graslei і Korenlei
У Генті Шельда й Лис сходяться в середньовічний порт. На правому березі Лису лежить Graslei — Трав’яна набережна; навпроти — Korenlei, Зернова. Обидві були частиною порту графства Фландрія: з V століття Гент тримав торгівлю пшеницею. Більшість фасадів на Graslei — середньовічні купецькі й гільдійні будинки, перебудовані в XVIII–XIX століттях і відреставровані до Всесвітньої виставки 1913-го. У ряді стоять Spijker — зерносховище, Tolhuisje — митниця, Tweede Korenmetershuis — другий дім мірників зерна, і зал гільдії вільних корабелів під номером 14.
Gravensteen і вівтар ван Ейків
Над річкою піднімається Gravensteen — Графський замок. Філіп Ельзаський поставив його близько 1180-го на місці старшої твердині: камінь замінив дерево, рів і стіни тримали графів Фландрії. У XIX столітті замок був фабрикою й в’язницею; наприкінці століття його відновили як пам’ятку. Кафедральний собор святого Бавона тримає Гентський вівтар Яна й Губерта ван Ейків — поліптих, замовлений для цього храму. Поруч на горизонті міста — церква святого Миколая й беффруа: середньовічна вежа з дзвонами, знак міських привілеїв. 1500-го в Генті народився Карл V; пізніше місто повстало проти нього, і імператор жорстко придушив бунт. У XIV–XV століттях Гент був одним із найбільших міст Північної Європи — столиця сукна й торгівлі, поки порт і канали не змінили маршрути. На Лисі стоїть Великий м’ясний дім — Groot Vleeshuis: готичний зал гільдії м’ясників із відкритим дахом над водою. Міст святого Михайла з’єднує квартал собору з набережними так, що з одного кроку видно три вежі: Бавона, Миколая й беффруа. Церква святого Михайла стоїть на лівому березі Лису навпроти замку; її недобудована вежа лишилася без шпиля, але фасад тримає вісь від Graslei до Кастельейну. Університет і порт Гент–Тернезен тримають місто вже не середньовічним сукном, а річковим виходом до моря.
Дніпро і Лис
Хортиця зібрала літопис 1103-го, острів святого Григорія в тексті Багрянородного, фортецю Байди 1550-х, верф 1736-го, стежку Шевченка 1843-го й комплекс «Запорозька Січ» 2007-го. Гент зібрав злиття Шельди й Лису, Graslei зі Spijker і митницею, Gravensteen близько 1180-го, вівтар ван Ейків у соборі Бавона й беффруа над ринком. В обох місцях вода тримає історію: на Дніпрі — острів між порогами й греблею, у Фландрії — набережні порту між двома річками. Різниця в тому, що Хортиця читається як скеля й степ із козацькими слідами під відкритим небом, а Гент — як камінь гільдій і замку, що дивляться один на одного через вузький Лис.