П'ятниця
На куті ринку, де вже зібрали намети, лишився один прилавок із зеленню. Продавець не квапиться — складає монети в стопку на лівій долоні, кожну перевіряє вічком, ніби метал може бути іншим, ніж звучить при падінні.
Жінка в синій куртці підходить, тримає аркуш з одним числом, написаним олівцем. «Скільки за пучок?» — питає не дуже голосно: поруч уже гудуть машини зі з’їзду площі. Він не називає ціну одразу — спочатку відкладає монети, зважує пучок на долоні проти світла ліхтаря, що ще не вимкнули.
«Тридцять», — каже так, ніби це не торг, а уточнення температури. Вона киває, кладе дві монети й купюру; він розмінює без каси, тільки з кишені. Монети клікають одна об одну, коротко, як хтось закриває замок. На прилавку лежить собака — стара, сіра, живіт на папері; вона не піднімає голови, коли пучок базиліку переходить у пакет.
Я стою біля колеса телеги з порожніми ящиками. У дні — кілька зелених стебел, які хтось відклав: не сміття, а обрізки. Продавець бачить мій погляд і каже: «Це — на суп. Не продаю». Без пояснень — просто факт між нами і запахом великого базиліку, що ще тримається в прохолодному повітрі, хоча ліхтар на секунду гасне від пориву вітру.
Жінка йде, пакет стискає в кулаку, ніби аромат може вийти раніше. Продавець знову складає монети — тепер у консервну банку без етикетки. Коли остання монета падає, звук інший: глухіший, ніж був на долоні. Він закручує кришку і дивиться на порожній прилавок, де лишилися краплі води від обробленого базиліку.
Я нічого не купую. Мені достатньо того, як він рахує — не швидко й не повільно, а так, щоб кожна монета мала своє місце перед сном. Собака ледь розкриває око, бачить, що руху більше немає, і знову відпускає дихання довше за хвилину.
Разок про день
Дехто збирає врожай годинами, дехто — у кілька рухів на краю площі. Повернення дому починається не з кроку, а з банки, що закрилась. Решту — вітру між ящиками — можна не коментувати.