1719 року з присілка Заріччя на теперішнє місце перенесли дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці. У тому ж році Криворівню вперше записали в документі. Дзвіницю поставили роком раніше — 1718-го. Так село на Чорному Черемоші входить у письмову історію не з фортеці, а з храму, який досі стоїть над річкою.
Криворівня над Чорним Черемошем
Криворівня лежить у Верховинському районі Івано-Франківської області, на Гуцульщині. На південному заході Суха впадає в Бережницю, ліву притоку Чорного Черемоша. Назву пояснюють по-різному: прізвище першого жителя Кривого, що сидів «на рівні»; звивисті береги річки, де вода то «кривіше», то «рівніше»; або — у версії Івана Драча — місце, де криве в житті вирівнюється. У Йосифінській метриці 1787-го в селі майже немає орної землі: лише городи біля хат, сіножаті й великий панський ліс.
Олекса Довбуш бував тут не раз. За легендою, саме в Криворівні на храмі він зустрів Дзвінку з Космача. Документи фіксують останній візит 1745-го: три дні в хатах В. Процюка й Т. Хацюка опришки готували літні походи. Після Довбуша тут діяли загони Василя Баюрака (1751) та Івана Бойчука з місцевим Іваном Бощуком (1756–1758). 1818-го ватажок Глонка напав на посесора Гожевського. У XIX столітті село жило худобою, сплавом лісу по Черемошу й ремеслом: токар М. Готич, теслярі Харуки й Потяк, різьбярі А. Дячук-Дереюк та брати Якіб’юки. Василь Якіб’юк 1894-го отримав бронзу на етнографічній виставці у Львові; саме він увів у різьбу образ Довбуша.
Хата Якіб’юка, Франко й Коцюбинський
Церква 1719-го — пам’ятка гуцульської школи: дерево, темпера XIX століття, а під іконостасом знайшли ікону початку XVIII-го — Христа, що наступає на голову диявола. Вище храму на пагорбі стоїть «сонячна хата», де 1900-го мешкав єпископ Андрей Шептицький і писав «До моїх любих гуцулів» народним діалектом.
Іван Франко й Володимир Гнатюк майже щоліта з 1900 по 1914 жили тут: спочатку в Проця Мітчука, з 1906-го — у Василя Якіб’юка. У Криворівні Франко написав «Терен у нозі», «У кузні», «Великий шум», «Як Юра Шикманюк брив Черемош». 31 липня 1910-го на запрошення Гнатюка приїхав Михайло Коцюбинський; жив у хаті М. Мойсейчука, їздив у Зелене й Голови, брав матеріал у вчителя Л. Гарматія — і після Карпат написав «Тіні забутих предків».
У 1906–1912 у П. Потяка жив Гнат Хоткевич; 1910-го в сусідньому Красноїлові він створив Гуцульський театр. 1953-го в хаті Франка відкрили літературно-меморіальний музей. Поруч — музей-садиба Михайла Грушевського, хата-ґражда, етнографічний музей, «Дідова аптека» й музей Параски Плитки-Горицвіт.
Карлів міст і Влтава
9 липня 1357 року Карл IV заклав камінь нового мосту через Влтаву — на місці романського мосту Юдити, який знесла повінь 1342-го. Будівництво тривало до 1380-го; архітектор Петро Парлерж звів і Староміську мостову вежу. До 1841-го Карлів міст лишався єдиним кам’яним мостом Праги: 520 метрів пісковика, ширина 10 метрів. Повені 1432, 1496, 1784 і 1890 років ламали прольоти, але міст щоразу піднімали. З Малої Страни на нього ведуть дві Малостранські вежі — менша 1411-го й друга 1464-го за Їржі з Подєбрад. Легенда каже, що в розчин клали сирі яйця з усієї Чехії; містечко Велвари, щоб яйця не розбились, зварило їх дорогою — і стало приказкою на століття.
Празький град, Орлой і Староміська площа
Над лівим берегом Влтави з IX століття стоїть Празький град. Князь Борживой близько 885-го поставив тут церкву Діви Марії; син Спитігнєв укріпив городище ровом глибиною до 30 метрів. За Книгою рекордів Гіннеса комплекс має 570 на 130 метрів і вважається найбільшим замком у світі. Усередині — собор святого Віта, де ховали правителів і Яна Непомуцького. На південь від середмістя, на пагорбі над річкою, лежить Вишеград: фортеця X століття, рівноправна резиденція до часів Карла IV; 1420-го її взяли гусити Яна Жижки. Тут — базиліка Петра і Павла, ротонда святого Мартина й цвинтар, де поховані Дворжак, Муха, Чапек.
Староміська площа відома як ринок ще з XI століття. У XIV-му звели ратушу; 1410-го на південному фасаді запрацював Орлой — астрономічний годинник, третій за віком у світі й найстаріший із тих, що досі ходять. Він показує центральноєвропейський, зоряний, вавилонський і старочеський час, фази Місяця й знаки зодіаку; щогодини скелет смикає дзвін, у віконцях змінюються апостоли, півень кукурікає. Від 1365-го поруч ростуть стіни Тинського храму. 21 червня 1621-го на площі стратили 27 учасників чеського повстання: на бруківці біля ратуші лежать 27 хрестів. 1348-го Карл IV заснував університет — перший у Центральній Європі; папська булла Климента VI вийшла 26 січня 1347-го. 1993-го вісім квадратних кілометрів історичного центру внесли до списку ЮНЕСКО одним об’єктом.
Дерево над Черемошем і пісковик над Влтавою
У Криворівні історію тримають дерево й хата: церква з Заріччя, «сонячна хата» Шептицького, хата Якіб’юка, де Франко писав про Черемош, і музей у тій самій кімнаті з 1953-го. У Празі історію тримає камінь над річкою: міст Парлержа, град на лівому березі, Орлой на ратуші й хрести 1621-го на бруківці. Обидва місця збирали людей не для видовища: Франко й Коцюбинський їхали в Карпати по матеріал і спокій, Карл IV будував міст і університет, щоб столиця тримала імперію. Різниця — у матеріалі пам’яті: гуцульське дерево, яке можна перенести з присілка, і празький пісковик, який тримає Влтаву вже з XIV століття.