На лівому березі Вісли, на пагорбі Вавель, стоїть королівський замок Кракова. Його розбудовували ще за Казимира III Великого; пізніше навколо ренесансного двору зібрали корпуси середньовіччя, Відродження й бароко. Тут коронували й ховали польських королів. З Червенського бульвару видно, як камінь сидить над річкою. У залах і скарбницях зібрано зброю, гобеліни й регалії; сам пагорб довго був і резиденцією, і фортецею, і символом держави, навіть коли політична столиця вже була в іншому місті. 1978 року історичний центр Кракова, разом із Вавелем, увійшов до списку ЮНЕСКО.
Біля підніжжя пагорба, з боку Вісли, відкривається Смоча Яма — вапнякова печера, з якої легенда виводить вавельського дракона. Над виходом стоїть бронзова фігура Смока: туристи чекають, коли з пащі вирветься вогонь. Вище, у катедрі на Вавелі, висить дзвін Сигізмунда, відлитий 1520-го: його б’ють у державні свята й поховання. З пагорба королівський шлях іде на північ Флоріанською вулицею: Флоріанська брама й Барбакан лишилися від мурів, які колись замикали Старе Місто. Навколо старого кільця тепер кільце парків Планти — там, де знесли стіни.
Нижче Вавеля розляглася Ринкова площа — один із найбільших середньовічних ринків Європи. Посередині стоїть Сукенниця: торгові ряди сукна, які століттями тримали економіку міста в самому центрі. Під аркадами й сьогодні торгують сувенірами та бурштином, але каркас будівлі лишився ринковим. На північно-східному розі площі — Маріацький костел. З найвищої вежі щогодини сурмлять хейнал: п’ять нот у чотири сторони світу; полуденний сигнал транслюють по радіо на всю Польщу. Легенда каже, що мелодію обірвали стрілою під час татарського нападу — і обрив лишили в ритуалі. Усередині храму стоїть вівтар Віта Ствоша, різьблений у 1477–1489 роках: готичний поліптих із дуба й липи, близько одинадцяти метрів заввишки. Поруч на площі — вежа ратуші, що лишилася після розібраної будівлі магістрату, і костел святого Войцеха.
За Віслою й далі на південь від Старого Міста лежить Казімєж. 1366 року Казимир III зробив його окремим містом; до Кракова його приєднали лише 1800-го. Тут лишилися синагоги — Стара, Ісаака, Темпель — вузькі вулиці й інший ритм кварталу, який довго жив своїм статутом. Над Віслою з боку Вавеля тягнеться бульвар; з іншого боку річки видно пагорб і куполи. Університет Ягеллонський, заснований 1364-го, додає ще одну лінію: місто вчених і друкарень поруч із містом королів. У Collegium Maius зберігають найстаріші зали університету; у 1491–1495 роках тут учився Миколай Коперник.
Ворохта лежить близько 850 метрів над рівнем моря, у долині Прута та його приток — Гаврильця Великого й Малого, Арджелюжі, Ворохцеля, Пародчина. За місцевим переказом, 1568 року Василь Янюк із Космача вивів худобу на Янівський Діл; 1598-го тут оселився ткач Михайло Ворохта. Інша версія лишає слугу-втікача на присілку Мочерняків і приказку «іду до Ворохти». Улітку 1894-го через селище проклали залізницю Станіславів — Вороненка — Ясіня; уже 1895-го звели кам’яний арковий міст завдовжки 130 метрів із прольотом 65 метрів — один із найдовших кам’яних мостів свого часу. Сьогодні той міст не використовують, але його арка лишилася в краєвиді як дата, коли Ворохта стала на залізничну карту Карпат.
Поруч стоять інші віадуки австрійської доби. Біля бази «Авангард» міст завдовжки близько 130 метрів перекидає арку 23 метри через Прут. Ще більший — за 500 метрів на захід від церкви Різдва Пресвятої Богородиці: загальна довжина близько 200 метрів, головна арка — 30 метрів; це найбільший міст Ворохтянської громади. Є й міст через струмок Параджин на вулиці Височана — близько 185 метрів — і міст ближче до в’їзду в Вороненку завдовжки близько 170 метрів. Дерев’яну церкву Різдва на вулиці Довбуша, 1, 1780 року перевезли з Яблуниці; зруб датують XVII століттям. 1925-го ікони й дзвіницю перенесли до нової церкви святих Петра і Павла на пагорбі біля будинку культури. Біля залізничної станції в 1904–1906 роках звели костел Успіння. Близько 1910-го інкогніто тут зупинявся юний ерцгерцог Вільгельм Габсбург — пізніше відомий в українській історії як Василь Вишиваний; кілька днів він жив у оселі гуцула, батька Петра Шекерика.
У 1922 році за ініціативою лижної секції Польського Татранського товариства в Станіславові на схилах Ребровача звели перший професійний трамплін на тодішніх польських землях. 4–6 березня того ж року тут пройшов чемпіонат Польщі зі стрибків; серед переможців другої категорії була Ельжбета Міхалевська-Зенткевичова. У 1930-х з’явилися пансіонати для заможних туристів, 1957-го — гірськолижна школа; курорт лишився базою підготовки стрибунів із трампліна. Біля «Авангарду» працюють бугельний і крісельний підйомники. Звідси ж починаються маршрути до бази «Заросляк» і далі на Говерлу — найвищу вершину України. Селище входить до Карпатського національного природного парку. Прут у долині проходить під арками віадуків і тримає Ворохту в одному рельєфі з Чорногорою.
Краків зібрав Вавель над Віслою, Смочу Яму біля підніжжя, Сукенницю на Ринку, хейнал і вівтар Ствоша в Маріацькому костелі, Казімєж і університет 1364-го. Ворохта зібрала назву з переказу XVI–XVII століть, залізницю 1894-го, кам’яний міст 1895-го з прольотом 65 метрів, церкву Різдва, перевезену з Яблуниці, і трамплін 1922-го на шляху до Говерли. Одне місце тримає королівський пагорб і ринкову площу; друге — арки над Прутом і висоту 850 метрів у гуцульській долині.