12 червня 823 року імператор Людовик Побожний у Франкфурті віддав абатові Мюнстера частину лісу в фіску Колумбаріум. Так Кольмар уперше входить у хартію: не як місто, а як каролінгський двір, чия латинська назва означає голубник.
У XIII столітті релігійні ордени зайняли середмістя. Францисканці, домініканці й августинці поставили храми, які досі стоять у кварталах між річкою Лаух і площею собору. Колегіальну церкву святого Мартина почали 1235-го й закінчили 1365-го: зовні стримана, всередині зібрана в одну гармонію за сто тридцять років. 1354-го Кольмар увійшов до Декаполя — союзу десяти імперських міст Ельзасу, які тримали свої привілеї. Засідання депутатів приймав Койфус, стара митниця, закінчена 1480-го. На першому поверсі складали й обкладали митом товар; на другому радилися міста. Після 1678-го, коли Кольмар став королівським містом Франції, комерційні привілеї зникли, а будинок лишився найстарішою громадською спорудою міста.
1537 року капелюшник Людвіг Шерер, що розбагатів на сріблі долини Л’єпвр, поставив на розі вулиці дім із еркерами, дерев’яною галереєю й розписами. Фасад приписують Крістіану Вакстерфферу: імператори, євангелісти, отці Церкви, біблійні сцени. Назву дім дістав пізніше — від купця Франсуа-Ксав’є Пфістера, який купив його 1841-го. 1609-го купець Антон Бургер звів Дім голів: на фасаді й еркері — сто шість гримас, більшість реставрованих. Від XVIII століття будинок так і звуть; 1888-го ім’я перейшло на всю вулицю. У кварталі Крютенау вздовж Лаух стояли чинбарі й рибалки. Канал, мости й кольорові фасади пізніше назвали Малою Венецією — не через Італію, а через воду, яка тримала ремесло.
1473-го уродженець міста Мартін Шонгауер написав для святого Мартина «Мадонну в рожевому кущі». Зараз вона в Домініканській церкві. Колишній домініканський монастир Унтерлінден — «під липами» — виник близько 1230-го; 1252-го громада ввійшла в орден. Після революції черниць вигнали, будівлі стояли порожні. 20 червня 1849-го місто передало церкву Товариству Шонгауера. Музей відкрили 3 квітня 1853-го: серед перших експонатів — галло-римська мозаїка з Бергайма, знайдена 1848-го. 1852-го сюди перенесли вівтар з Ізенгайма. Маттіас Грюневальд і Ніклаус з Гагенау зробили його в 1512–1516 роках для каплиці шпиталю антонітів у селищі Ізенгайм на південь від Кольмара. Хворі на «вогонь святого Антонія» дивилися на розп’яття з того ж двору, де їх лікували. 2 серпня 1834-го на вулиці Маршанів народився Фредерік-Огюст Бартольді. 1886-го в Нью-Йорку відкрили його «Свободу, що освітлює світ». 1922-го в батьківському домі став музей. 2 лютого 1945-го Перша французька армія зняла «кольмарську кишеню» — останній німецький виступ на французькій землі.
Село на південному березі озера місцева хроніка веде від 1431 року. Світязь лежить у Ковельському районі Волинської області, на захід від Шацька, у межиріччі Прип’яті й Західного Бугу, недалеко від польського й білоруського кордонів. У податкових реєстрах 1533-го вже стоїть церква, яка платила шістнадцять грошів. Люстрація Любомльського староства 1564-го рахує двадцять сім робітних кметів на дев’яти дворищах, вісім загородників і тридцять п’ять людей із правом вільного вилову на озері.
Озеро карстове: площа близько 27,5 км², довжина 7,8 км, ширина 4,1 км, берегова лінія близько 30 км. Найбільша глибина — 58,4 м у північно-західній частині; середня — 7,2 м. Батиметрія показує лійки 38, 37, 32 метри й мілини вздовж берегів. Схід мілководний, пісок прогрівається. Живиться підземними водами й дощем; мінералізація близько 200 мг/дм³, прозорість у спокійні дні доходить до восьми метрів. Дзеркало — на 163 м над рівнем моря. Майже посередині — острів сім гектарів, липи й ясени. Дві затоки звуть Бужнею і Лукою. Сосни, берези, граби й дуби місцями підходять до води.
Місцева легенда каже: на цьому місці стояв княжий замок. Князь пішов боронити сусіда, ворог підступив до стін, дочка помолилася, щоб фортеця не дісталася чужим — і мури пішли під землю, а над провалом стала вода. Острів окремо: хлопець і дівчина стали явором і липою; старожили кажуть, що до острова є брід, але ніхто його не показує. Це не балада Міцкевича: той Світязь — інше озеро, під Новогрудком. Тут історія прив’язана до волинської улоговини й до острова, який видно з берега села.
22 січня 1834-го дерев’яна церква згоріла від недопаленої свічки. У 1840-х син Ксаверія Браницького Владислав почав мурований храм святих апостолів Петра і Павла; село тоді мало сто сорок дворів. Будівництво закінчила вдова, Роза Потоцька. Храм освятили 1846-го. 2002-го при ньому відкрили Петропавлівський монастир. Після повені 1887-го Світязь з’єднали каналом з озером Луки на півночі: дзеркало вище на півтора метра, тож вода йде сама, на стоці стоїть шлюз. З Лук витікає Копаївка, притока Західного Бугу. 28 грудня 1983-го постановою Ради Міністрів УРСР № 533 створено Шацький національний природний парк. 2007-го озеро ввійшло до семи природних чудес України. На східному березі — рекреаційна зона Гряда, уздовж села — зона «Світязь», на півдні — урочище Гушове; екологічна стежка «Світязянка» іде південним берегом.
Кольмар зібрав воду в Лаух і поставив на ній митницю, дім Пфістера й чинбарський квартал. Світязь тримає воду в карстовій лійці й на острові серед лип. В Унтерліндені хворі антонітів дивилися на вівтар у тій самій каплиці, де їх лікували. На Світязі вилов був правом, записаним у люстрації, а канал 1887-го — відповіддю на повінь, не прикрасою. Дім голів показує сто шість кам’яних облич на вулиці. Озеро показує дно, якого з берега не видно: п’ятдесят вісім метрів під піском, який улітку прогрівається дітям по коліна.