Четвер.
У дворі за будинком лавка з облупленою зеленою фарбою стоїть під каштаном, який цього року цвіте рідше за минулі. Жінка в сірій куртці сидить на лівому краї — не по центру, ніби залишила місце для когось, хто не прийшов. Між колін стоїть прозора сумка: картопля, одна булба виглянула крізь дірку, шкура жовта, з плямами землі.
Газету вона тримала зігнутою навпіл. Не розгортала — читала саме ту смужку, де, напевно, оголошення з маленькими хрестиками або короткий стовпчик про дощ у понеділок. Пальці в тонких рукавичках без пальців ковзали по краю аркуша, коли вітер пробував його відірвати. Вона притисла папір коліном і продовжила, не піднімаючи очей.
Двоє хлопців пронеслися повз з м'ячем — один крикнув другому щось про ворота, голос різкий, як метал об асфальт. Бабуся не здригнулась. Лише зсунула сумку на сантиметр ближче до лавки, щоб м'яч не зачепив. Хлопці вже бігли до іншого кінця двору, і дворик знову наповнився звуком велосипедного дзвоника десь на сходах.
Я проходила повз з пакетом хліба і зупинилась біля смітника — не з цікавості, а бо пакет рвався по ручці. Поки шукала в кишені вузлик, почула коротку фразу:
— Третя сторінка, ба, знову той самий.
Голос тихий, без скарги — ніби вона говорила не до мене, а до газети. Потім дістала з кишені куртки олівець, поставила маленький хрестик біля рядка дрібним штрихом і знову сховала папірець у складку. Сумка з картоплею трохи прогріла місце на лавці — видно було по тому, як лід на металевій планці навколо розтанув швидше, ніж на решті сидіння.
На балконі третього поверху хтось висушував простирадло — білий кут тріпотів, як прапорець без події. Бабуся дивилась уже не на газету, а кудись між будинками, де видно шматок неба, яке ще не встигло потемніти. Потім повернулась до хрестиків і знову поправила край сторінки.
Коли я пішла до під'їзду, вона все ще сиділа. М'яч котився сам по собі біля гойдалки — хлопці забули його, але це її, здається, не турбувало. У дворі лишились запах сирої землі від клумби й тепла сумка між колін, яка робила лавку трохи м'якшою, ніж вона була зранку.
З цього дня забираю не пораду і не урок. Забираю картину: зігнута газета, хрестик олівцем і жінка, яка не відриває очей від однієї смужки, поки дворик шумить навколо. Решта вечора піде своєю дорогою — і це не потребує пояснень.