У літописі 1240 року Бакоту названо вперше. Тоді це вже було місто: столиця Пониззя, порт на Дністрі між Кам’янцем і Ушицею, близько десяти гектарів і дві з половиною тисячі людей. З долини каньйону до станції Кам’янець-Подільський — п’ятдесят п’ять кілометрів автошляхами; поруч Стара Ушиця й Колодіївка. Силурійський вапняк Білої гори ріже берег на сто двадцять метрів униз. Назву виводять від давнього «бажане, прекрасне».
За Іпатіївським літописом, 1255-го містом заволоділи ординці. Намісник Данила Галицького боярин Мілей віддав Пониззя, Лев Данилович прийшов із військом — і Бакоту знову здали. 1258-го зруйновано Бакотський замок. Монахи й міщани ховалися в печерах Михайлівського монастиря на південно-західному схилі Білої гори: за переказом, обитель приписують Антонію Печерському; київський запис 1362-го називає її «давно існуючою». На стіні лишився старослов’янський напис XI століття. Три печери старші за церкву: тут були капища й кургани з жіночими похованнями. 1884-го Володимир Антонович знайшов на вершині підземний хід, як гвинтові сходи, і дві келії на дні.
1430-го Бакота була центром волості. 1431-го, після перемир’я Польщі з Литвою, вона стала нейтральною смугою. Міщани вбили панів і проголосили себе вільними. За три роки польське військо спалило двори, зруйнувало замок і розігнало людей. Після того Бакота більше не була містом. Обитель полишили в 1430-х. Землетрус 1620-го обрушив скелю над нижніми печерами. У Бакоті ж колись укладали трактат Корони з Молдавським князівством: з польського боку стояв Миколай Сенявський.
Після 1918-го вздовж річки поставили двометрову кам’яну стіну: протилежний берег був уже Румунією. Голод 1933-го Бакоту обминув, монастир закрили. 1947-го голод зменшив людей утричі. На початку 1960-х службу в храмі зупинили, ікони й книги знищили, церкву розібрали. 27 жовтня 1981-го облвиконком викреслив село з облікових даних: Дністровський гідровузол затопив долину разом зі Студеницею, Калюсом і Ушицею. 1996-го обвал Білої гори знищив усипальницю з розписами XI–XIII століть. Лишилися уламки келій, руїни Михайлівської церкви й покинуті сади в парку «Подільські Товтри». Тут народилася дискоболка Фаїна Мельник, олімпійська чемпіонка 1972-го.
Трір на Мозелі римляни заснували 16 року до н. е. як Августу Треверорум — колонію Августа серед треверів, пізніше столицю Галлії Бельгіки й резиденцію імператорів Заходу. «Ґеста Треверорум» додає легенду: місто нібито поставив ассирійський принц Требета за шістнадцять століть до Рима. 395-го римляни полишили мури перед германцями; 459-го ввійшли франки. 870-го Трір увійшов до Східного Франкського королівства. Архієпископ став курфюрстом. 1473-го відкрито університет. 1818-го в будинку на Брюкенштрассе народився Карл Маркс.
Порта Нігра — Чорна брама, колись Порта Мартіс, Брама Марса — стоїть з близько 180 року як північний в’їзд. Висота 29,3 метра. Блоки кордельського пісковику до шести тонн пиляли бронзовими пилами від млинового колеса, піднімали лебідками й скріплювали залізними скобами на олові. У середньовіччі скоби витягали на інші будови: дірки й іржа лишилися. З 1028-го в брамі жив грек Симеон, чернець Синаю; 1035-го його канонізували, і Порту перемурували на двокупольну церкву. 1804-го Наполеон звелів зняти церковні прибудови; лишилася східна апсида XII століття. Близько 100 року під горою Петрісберг поставили амфітеатр на вісімнадцять тисяч місць: він був і східною брамою муру, під ареною лишилися підвали з підйомниками для звірів і акторів. Після V століття арену розібрали на камінь.
Аулу Палатіну, базиліку Костянтина, ставили близько 310-го: зал 67 на 26 метрів і 33 метри заввишки, з гіпокаустом у підлозі й стінах. У XVII столітті Лотар фон Меттерніх вбудував її в курфюрстський палац; Фрідріх-Вільгельм IV повернув римський обрис, 1856-го зал став євангельською церквою Спасителя. Після пожежі 1944-го всередині лишили голу цеглу. Собор святого Петра заклали 326-го на двадцятиліття Костянтина: Олена віддала єпископові Агріцію частину палацу. Нормани 882-го зруйнували храм; романську відбудову завершили 1196-го. Поруч Лібфрауенкірхе почали близько 1230-го за Теодоріха фон Віде, гроші скінчилися 1242-го, Конрад фон Гохштаден зібрав нові, і церкву довели до 1260-го. Шпиль 1492-го знесло буревієм 2 липня 1631-го. 1986-го брама, собор, церква Богоматері, терми й міст увійшли до спадщини ЮНЕСКО.
Дерев’яний міст через Мозель дендрохронологія ставить на 18–17 роки до н. е. Перший кам’яний — 45-го, трохи нижче за течією. Стояни нинішнього, з базальту й вапняку Гоє-Бухе, ставили між 142 і 150 роками; кам’яні склепіння — між 1190 і 1490-м, імовірно за Бодуена Люксембурзького. 1689-го французи підірвали полотно; 1716–1718-го тесля Йоганн Георг Юдас відновив арки й поставив розп’яття та Миколая на п’ятій опорі. Вранці 2 березня 1945-го американці перейшли цей міст у Трір-Захід: заряди вермахту не спрацювали. Імператорські терми так і не добудували; більшими лишилися старші терми Варвари.
Бакота зібрала літопис 1240-го, здачу 1255-го, напис XI століття в печерах Білої гори, повстання 1431-го, викреслення 1981-го й обвал 1996-го. Трір зібрав колонію 16 року до н. е., Порту Нігру близько 180-го, залу Костянтина 310-го, собор 326-го й стояни мосту 142–150-го. В обох місцях річка тримала місто: Дністер — порт Пониззя, який пішов під воду гідровузла, Мозель — браму, залу й міст, які лишилися над берегом. Різниця в тому, що Бакота після 1981-го читається з кручі як слід затопленої столиці, а Трір після 1804-го знову показує римський фасад брами, з якої зняли церкву.